Дистанційне навчання

Деякі питання підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників

Строк навчання для дітей з особливими освітніми потребами

Набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 р. № 585» від 21 серпня 2019 р. № 773.

https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-vnesennya-zmin-do-postanovi-ka-773

Новою редакцією п. 1 Постанови № 585 установлено, що тривалість здобуття освіти у закладах загальної середньої освіти для дітей з особливими освітніми потребами:

• може бути продовжена на 1 рік на кожному з рівнів освіти для дітей, які навчаються в інклюзивних класах;

• становить 10 / 11 років – для  здобуття початкової та базової середньої освіти в спеціальних класах шкіл та спеціальній школі на рівнях, визначених постановою Уряду від 6 березня 2019 р. № 221.

Продовження тривалості на 1 рік може відбуватися на кожному з рівнів освіти з доповненням освітньої програми корекційно-розвитковим складником та відповідно до індивідуальної освітньої траєкторії.

Водночас, рішення керівника школи про продовження тривалості здобуття освіти має бути ухвалене на підставі рішення команди психолого-педагогічного супроводу дитини, яке, своєю чергою, має бути погоджене з батьками або іншими законними представниками дитини.

Раніше встановлювалися конкретні строки навчання дітей відповідно їхніх освітніх потреб. Зокрема для дітей з порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату строк навчання встановлювалось у 13 років: I ступінь – підготовчий клас, 1-4 класи, II ступінь – 5-10 класи, III ступінь – 11-12 класи.

Організація навчання осіб з особливими освітніми потребами у закладах загальної середньої освіти у 2020/2021 навчальному році

  Лист МОН № 1/9-495 від 31.08.20 року "Щодо організації навчання осіб з особливими освітніми потребами у закладах загальної середньої освіти у 2020/2021 навчальному році" Ознайомитися можна за посиланням: https://mon.gov.ua/ua/npa/shodo-organizaciyi-navchannya-osib-z-osoblivimi-osvitnimi-potrebami-u-zakladah-zagalnoyi-serednoyi-osviti-u-20202021-navchalnomu-roci

https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/872-2011-%D0%BF

https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/z0582-18

https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/530-2019-%D0%BF

Про затвердження примірного положення про команду психолого-педагогічного супроводу

https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-zatverdzhennya-primirnogo-polozhennya-pro-komandu-psihologo-pedagogichnogo-suprovodu-ditini-z-osoblivimi-osvitnimi-potrebami-v-zakladi-zagalnoyi-serednoyi-ta-doshkilnoyi-osviti

Методичні рекомендації

https://mon.gov.ua/ua/osvita/inklyuzivne-navchannya/dlya-fahivciv/metodiki-inkluzia

Корекційні програми

https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchannya-ditej-u-specialnih-zakladah-osviti/osvita-ditej-z-osoblivimi-potrebami/navchalni-programi/korekcijni-programi

Навчальні плани та програми

https://mon.gov.ua/ua/osvita/inklyuzivne-navchannya/dlya-fahivciv/navchalni-plani-i-programi

Про затвердження Положення про інклюзивно-ресурсний центр

https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/545-2017-%D0%BF

Роль батьків у команді психолого-педагогічного супроводу

Ефективність роботи команди психолого-педагогічного супроводу та успішність розвитку дитини із особливими освітніми потребами безпосередньо залежить від порозуміння між членами команди та зосередження на загальній меті. Батьки дитини з особливими освітніми потребами є постійними учасниками команди супроводу та мають право обирати форму навчання й заклад освіти для своєї дитини, виражати свою думку щодо подальшого розвитку та напрямів корекційно-розвивальної роботи.

Права батьків здобувачів освіти:

1. Захищати відповідно до законодавства права та законні інтереси здобувачів освіти.

2. Звертатися до закладів освіти, органів управління освітою з питань освіти.

3. Обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти.

4. Брати участь у громадському самоврядуванні закладу освіти, зокрема обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування закладів освіти.

5. Завчасно отримувати інформацію про всі заплановані у закладі освіти та позапланові педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні заходи, дослідження, обстеження, педагогічні експерименти та надавати згоду на участь у них дитини.

6. Брати участь у розробленні індивідуальної програми розвитку дитини та/або індивідуального навчального плану.

7. Отримувати інформацію про діяльність закладу освіти, результати навчання своїх дітей (дітей, законними представниками яких вони є) і результати оцінювання якості освіти у закладі освіти та його освітньої діяльності.

Важливість присутності батьків у команді супроводу:

1. Батьки знають дитину від народження.

2. Батьки обізнані у поетапності розвитку власної дитини.

3. Батьки мають унікальний емоційний контакт із власною дитиною.

4. Батьки відповідальні за майбутнє дитини.

5. Батьки супроводжують дитину впродовж усього життя.

Батьки відмовляються підписувати ІПР (індивідуальну програму розвитку):

Ймовірні причини:

• Немає згоди із визначеними загальними лініями розвитку дитини;

• Немає розуміння визначеного плану подальших подій та розвитку дитини;

• Немає розуміння поетапності розвитку психіки дитини з ООП;

• Неприйняття «діагнозу», який встановлено дитині;

• Неможливість виконання окремих визначених функцій та обов’язків за різних причин;

• Знижений емоційний фон самих батьків та неможливість, внаслідок цього, ефективно приймати участь в складанні ІПР.

Основні засади співпраці фахівців та батьків:

• Спільна справа.

• Довіра.

• Повага та рівні права.

• Чіткий розподіл обов’язків.

• Чіткий розподіл відповідальності.

Алгоритм успішної співпраці фахівців та батьків:

Джерело:https://vseosvita.ua/news/spivpratsia-fakhivtsiv-ta-batkiv-dytyny-z-oop-osnovni-zasady-efektyvnoi-roboty-5578.html

Те що треба на ніч дітям!

Національна суспільна телерадіокомпанія України запустила сайт і радіо з аудіоказками українською мовою. Казки різних народів світу начитують актор театру кіно та дубляжу Євген Малуха, вокаліст гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк, учасник гурту DakhaBrakha Марко Галаневич і лідерка гурту «Крихітка» Саша Кольцова. Невдовзі з’являться казки, які озвучив письменник Сергій Жадан та співачка Христина Соловій, пише Тhe village. Згодом обіцяють запустити безкоштовні додатки з казками. На сайті також можна завантажити розмальовки. Ілюстрації для проекту виконала Женя Гайдамака. Радіохвиля авторських казок українською мовою для дітей доступна на сайті 24 години. У плеєрі наразі понад 200 аудіоказок. Слухати радіо можна за посиланням : https://kazky.suspilne.media/list.php Джерело: day.kyiv

Серія коротких мультфільмів про правила особистої гігієни від ЮНІСЕФ, зокрема про миття рук, умивання, миття посуду тощо.

Релаксація дітей удома.

Сенсорна дієта. Поради Доктора Інни Ольшанської.

"Сенсорна дієта" - термін створений Patricia Wilbarger, ОТ (occupational therapist- ерготерапевт). Сенсорна дієта - це індивідуально підібрані, структуровані зайняття, процедури, вправи та активності, що використовуються щодня та надають дитині з aутизмом (або розладом сенсорної обробки), необхідну сенсорну стимуляцію/інформацію для балансування сенсорної системи. Вправи, які заплановані для дитини на день, використовуються для регулювання сенсорниx відхилень, що негативно впливають на прийняття їжі, розвиток мови, побутові навички, спілкування з навколишнім світом, поведінку, соціальні навички та ін. Заняття/активності складаються індивідуально для кожної дитини, в залежності від її потреб і особливостей, щоб залишатися зосередженими й організованими протягом дня. Сенсорна дієта складається на основі теорії сенсорної інтеграції (Dr. Jean Ayres).

Перші сто днів - це посібник, який допомагає сім’ям, дітям, у яких тільки встановили діагноз розлади аутистичного спектра, у критичний період після діагностики. Комплект містить основну інформацію про аутизм та його симптоми, поради щодо діагностики, інформацію про терапію та лікування, таблиці, які допоможуть батькам організувати своє життя, перелік ресурсів тощо.

 Посібник можна переглянути за посиланням:https://www.autism.ua/images/pdf/100-days.pdf

З метою допомоги батькам, закладам освіти та керівникам інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ) у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами в роботу запущено портал "Україна. Інклюзія. Система автоматизації роботи інклюзивно-ресурсних центрів".

За допомогою порталу інклюзивної освіти батьки можуть:

• подати заяву до інклюзивно-ресурсного центру, не виходячи з дому;

• отримати запрошення на проходження комплексного оцінювання (адреса, дата, час);

• зберігати заяву та висновок в електронному вигляді;

• організація проведення комплексної оцінки.

Первинний прийом батьків (одного з батьків) або законних представників дитини проводить психолог центру, який визначає час та дату проведення комплексної оцінки та встановлює наявність таких документів:

• документів, що посвідчують особу батьків (одного з батьків) або законних представників;

• свідоцтва про народження дитини;

• індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю (у разі інвалідності);

• форми первинної облікової документації № 112/0 "Історія розвитку дитини", затвердженої МОЗ;

• у разі потреби - довідки від психіатра. 

• Відеоінструкція для батьків : https://drive.google.com/file/d/1ZsCnIqPW91-tQFeKf5HLg5Mb78x633o_/view

Як організувати навчання вдома.

Ігрові завдання на логіку. Допомагає батькам і дуже подобається дітям.

Ігрові завдання на логіку. Допомагає батькам і дуже подобається дітям.

Логіка для дітей має велике значення. Логіка для дошкільнят є основою підготовки до навчання у школі. Тому у Вас є можливість безкоштовно виконати з дітьми логічні завдання - це відмінний спосіб почати навчання вже зараз.

https://logiclike.com/uk/start?utm_source=facebook&utm_medium=cpc&utm_campaign=ukraine&fbclid=IwAR1-gkVfISgOTE8elGl-DVoPkyxPKAOq83NQJje9Lj1bObIse7xR32d-i7M#/start

Сенсорна дієта. Поради Доктора Інни Ольшанської.

"Сенсорна дієта" - термін створений Patricia Wilbarger, ОТ (occupational therapist- ерготерапевт). Сенсорна дієта - це індивідуально підібрані, структуровані зайняття, процедури, вправи та активності, що використовуються щодня та надають дитині з aутизмом (або розладом сенсорної обробки), необхідну сенсорну стимуляцію/інформацію для балансування сенсорної системи. Вправи, які заплановані для дитини на день, використовуються для регулювання сенсорниx відхилень, що негативно впливають на прийняття їжі, розвиток мови, побутові навички, спілкування з навколишнім світом, поведінку, соціальні навички та ін. Заняття/активності складаються індивідуально для кожної дитини, в залежності від її потреб і особливостей, щоб залишатися зосередженими й організованими протягом дня. Сенсорна дієта складається на основі теорії сенсорної інтеграції (Dr. Jean Ayres).

Продовження за посиланням :https://www.autism.ua/publikatsii/43-porady-fakhivtsiv/940-sensorna-dieta-poradi-doktora-inni-olshanskoji

Як організувати навчання вдома.

Декілька порад, які допоможуть зробити дистанційне навчання цікавішим і легшим як для дітей, так і для дорослих за посиланням:https://nus.org.ua/articles/navchannya-vdoma-tse-klasno-yak-organizuvaty-robochyj-protses-shhob-dytyni-bulo-tsikavo/

Таблиця сенсомоторного розвитку дитини до 4 років

Сенсорне пізнання дитини змінюється впродовж дитинства. Дошкільник переходить від маніпуляцій з предметами до ознайомлення з ними за допомогою зорового, слухового, тактильного сприймання. Шановні батьки, у Вас є можливість ознайомитися із етапами розвитку дитини у пяти основних сферах . За посиланням:

https://proautism.info/tablitsa-sensomotornogo-razvitiya-ernst-j-kiphard/?fbclid=IwAR0lXF1mSrEs8TSSmqx8xDeyRdUR4g5-cHzTHGXwrLnwVwTZjPC09y7TBvE

На допомогу батькам. Як знизити агресивність дитини

Метод 1 з 4: Допомога дитині у боротьбі з агресією.

1. Почніть займатися цією проблемою як можна раніше. Це не означає, що якщо дитина підросте, нічого зробити з агресією вже буде не можливо, але в ранньому дитинстві набагато простіше пригнічувати напади. Наприклад, вам буде легше впоратися з шестирічною дитиною, яка  катається по підлозі в істериці, ніж із шістнадцятирічним сином або дочкою. Крім того, маленька дитина не може заподіяти суттєвої шкоди навколишнім.

2. Змиріться з тим, що не всі методи підійдуть вам. Ваша дитина унікальна, і всі розроблені методи боротьби з агресією можуть виявитися неефективними. Саме тому рекомендується звертатися до лікаря за індивідуальною програмою. Хоч би якими добрими намірами керувалися батьки, якщо вони не підберуть відповідну програму, поведінка дитини може погіршитися.

3.Створити для своєї дитини тихий куточок. Важливо пам'ятати, що дитині може бути важко обробляти інформацію, що надходить у вигляді безлічі зображень, звуків, запахів і тактильних відчуттів. Надлишок інформації призводить до стресу, перевантаженості емоціями і агресії, тому тихе місце допоможе дитині заспокоїтися. Навчіть дитину повідомляти вам про необхідність побути в тиші і пояснюйте їй, як і чому це йому допоможе.

Дитина може показувати на кімнату або на зображення кімнати, чи  просити відвести її туди.

4. Не підсилюйте агресію дитини. Іноді батьки ненавмисно провокують агресивну поведінку, змушуючи дитину щось робити (наприклад, карають дитину, проганяючи її, коли та відмовляється митися). Таким чином, дитина відчуває, що її поведінка врятувала від ситуації.А це заохочує подальші спалахи гніву. Крім того, дитина може брати поганий приклад з батьків. Слідкуйте за своєю поведінкою і завжди пам'ятайте, що вона може вплинути на поведінку дитини.

5. Зберігайте спокій і будьте послідовні. Агресивній дитині потрібні спокійні батьки, які добре розуміють один одного, і постійна увага. Ви не зможете впоратися з агресією дитини до тих пір, поки не навчитеся контролювати свої емоції.

6. Дотримуйтесь режиму. Діти з аутизмом відчувають стрес, якщо щось відбувається не так, як зазвичай. Вони надмірно сконцентровані на собі і своїх звичках, і для них немає інших способів робити те, що вони звикли робити. Однак іноді порушується режим, і це може спровокувати спалах гніву і неспокійну поведінку. Тому для збереження спокійного стану дитини слід дотримуватися звичного графіка та режиму.Якщо ви знаєте, що в режимі відбудуться зміни, підготуйте дитину до них. Поясніть, що зміниться -  картинками. Ці картинки дадуть йому уявлення про те, яких змін варто чекати.

7.  Розробіть систему винагород. З допомогою спеціаліста введіть систему, яка буде винагороджувати дитину за гарну поведінку в ті моменти, коли вона відчуває гнів. Схожий підхід можна використовувати в розробці системи покарання.

8. Ігноруйте агресію, коли це доречно. Це передбачає відсутність зорового контакту і фізичної або вербальної відповіді. Це говорить дитині про те, що його поведінка неприпустима, а небажані дії ігноруються. Найкраще цей метод працює у випадках, коли дитина кричить, відмовляється виконувати щось, однак важливо, щоб ні ви, ні дитина при цьому не постраждали фізично.

Метод 2 з 4: Застосування методу A-B-C

1.Навчитися передбачати чергову агресію. Записуйте, в який час і за яких умов зазвичай трапляється напад агресії (наприклад, перед прогулянкою, купанням або сном). A-B-C розшифровується як A - передумова (англ. antecedent), B - поведінка (behaviour), С - наслідки (consequence). Якщо ви станете фіксувати всі свої спостереження, ви зможете зрозуміти, що варто зробити, щоб не допустити спалах гніву або погасити її.

• Передумови. Це фактори, які призвели до агресивної поведінки (час, дата, місце, інцидент). Як ці фактори вплинули на ситуацію?

• Поведінка. Як поводила себе дитина?

• Наслідки. Якими були наслідки дій дитини? Що ви зробили в результаті цих дій? Що сталося з дитиною? Чи змогла вона уникнути небажаних для неї ситуацій або дій?

2. За допомогою методу A-B-C визначте, що викликає напади агресії у дитини. Потім на підставі цієї інформації навчіть дитину пов'язувати причину і наслідок і розробіть план дій для всіх ситуацій. Наприклад, якщо іграшки розкидані кимось іншим, дитина повинна попросити кого-небудь допомогти їх скласти.

• Поясніть дитині наслідки її дій. Наприклад, якщо дитина засмучується і починає істерику, це означає, що батьки проводять з нею мало часу. Якщо дитина зможе сказати батькам, що він засмучений, батьки допоможуть їй, і дитина отримає те, що потрібно.

• Винагороджуйте дитину кожного разу, коли вона буде вести себе правильно.

Метод 3 з 4: Допомога в спілкуванні

1. Допоможіть дитині навчитися виражати свої почуття. Вам важливо навчити дитину пояснювати свої почуття і бажання словами - це допоможе йому знаходити з вами спільну мову і позбавлятися від внутрішньої незадоволеності. Є кілька способів вирішення цієї задачі:

• Поступово навчайте дитину підбирати слова, знаки, символи або картинки, щоб пояснити свої бажання. При необхідності навчіть дитину системі зображень або іншим способом передачі повідомлень, яким би ви разом могли  користуватися.

• Навчіть дитину визначати власні емоції та розуміти свою поведінку. Якщо у дитини аутизм, це перетворюється в складну задачу. Якщо дитина може вказати на яку-небудь картинку, пояснивши тим самим, що він злиться, це буде краще, ніж якщо він вирішить вдарити кого-небудь.

 2. Полегшуйте завдання для дитини. Наприклад, якщо дитині не подобається одягатися, розбийте складний процес на кілька простих кроків. Це допоможе вам зрозуміти, з якими труднощами стикається дитина. Проявляючи агресію, дитина повідомляє вам про свою проблему.   

Метод 4 з 4: Розуміння причин агресії дитини

1. Пам'ятайте, що агресія дитини викликана чимось, що змушує дитину переживати. Діти з аутизмом ведуть себе агресивно не тому, що їм подобається така поведінка, а тому, що вони не можуть впоратися з іншими проблемами, наприклад, з нездатністю зробити щось, з затримкою мовного розвитку і т. д. Іншими словами, у таких дітей не розвинена здатність виражати себе і впливати на навколишнє середовище, щоб отримати те, чого вони хочуть. Через це вони починають вести себе агресивно, оскільки так вони можуть заявити про свої переживання і отримати бажане.

   2. Не забувайте, що ваші дії впливають на ступінь агресивності дитини. Батьки можуть випадково посилити спалах гніву в дитині. Наприклад, якщо дитина закочує істерику в громадському місці, батьки можуть спробувати -  дати йому те, що він хоче, щоб тільки уникнути публічного засудження. Така модель закріплюється у свідомості дитини, і він розуміє, що деякі форми агресії дозволяють йому отримати бажане.

  3. Знайте, що людину можна відучити від агресії. Рівень агресії збільшується під впливом навколишнього середовища. Тому ж агресивність можна зменшити способами, описаними вище.

Порада:

• Наберіться терпіння. Часом вам буде здаватися, що ваші сили закінчуються, але при будь-яких умовах вам важливо зберігати спокій, щоб і дитина була спокійною.

Попередження:

• Перш ніж внести серйозні зміни у спосіб життя дитини, порадьтеся з лікарем.

Вікові особливості розвитку емоційно-вольової сфери дошкільників

 Емоції з’являються в людини ще до її народження. Емоційні реакції задоволення й невдоволення спостерігаються у людського плоду вже на п’ятому-шостому місяці вагітності.

     Важливість вивчення вікових особливостей емоційної сфери дітей пов’язана з тим, що є тісний зв’язок емоційного та інтелектуального розвитку. Порушення в емоційному розвитку дитини  призводять до того, що дитина не може використати інші здібності, зокрема інтелект, для подальшого розвитку. У дітей з емоційними порушеннями переважають такі негативні емоції ,як горе, страх, гнів, сором, відраза. У них спостерігається високий рівень тривожності, а позитивні емоції виявляються рідко. У зв’язку з цим виникає завдання контролю за емоційним розвитком дітей і при потребі застосування психокорекційних програм. 

     Вікові особливості розвитку емоційно-вольової сфери дошкільників.

     У 2-3 роки виникають соціальні форми гніву – ревнощі й заздрість. Діти сердяться й плачуть, якщо мати в них на очах пестить чужу дитину.

     У 3-4 – річних дітей з’являється гордість за свої досягнення. Діти прагнуть продемонструвати свої успіхи дорослому. Якщо це не вдається, то їхні радісні переживання з приводу успіху істотно захмарюються. Виникає образа з приводу ігнорування чи невизнання успіху дорослими, прагнення до перебільшення щодо успіху.

    Для більшої частини 5-6-річних дітей стає доступним визначення емоцій іншої людини слухаючи її інтонацію в голосі. Затримка в розвитку цього вміння відбувається, коли в дитини формуються стабільні негативні емоційні переживання (тривога, почуття меншовартості). Очевидно, це призводить до зниження контактів у спілкуванні й, як наслідок, до недостатнього досвіду в сприйнятті емоцій інших. У цих дітей недостатньо розвинена й емпатія.

     У дошкільному віці (6-7 років) виникають дружні стосунки між дітьми, хоча чіткого розуміння дружби ще немає, поняття довірчих відносин і взаємності для дітей цього віку занадто складні.

     Емоційні порушення дітей – дошкільників зазвичай поділяють на три групи. До першої входять діти з вираженими внутрішньо-особистісними конфліктами. У цих дітей батьки й педагоги відзначають тривожність, необґрунтовані страхи, часті коливання настрою.

    Другу групу становлять діти з міжособистісними конфліктами. Ці діти вирізняються підвищеною емоційною збудливістю, дратівливістю, агресивністю.

Третю групу становлять діти як із внутрішньоособистісними, так і з міжособистісними конфліктами. Для них характерні емоційна нестійкість, дратівливість, агресивність, з одного боку, і вразливість, тривожність, підозрілість і страхи – з іншого.

Якщо Ви звернули увагу на свою дитину, яка має вищезазначені емоційні реакції або, на Вашу думку, нестандартну поведінку, це можуть бути вікові особливості дитини,але якщо побачили деякі тривожні прояви, агресивність чи надмірну вразливість та плаксивість дитини, варто звернутись до  психолога в закладі освіти де навчається Ваша дитина. Також Ви можете звернутись до Інклюзивно-ресурснго центру, фахівці якого нададуть вам кваліфіковану допомогу чи консультацію.

19 заповідей Марії Монтессорі для батьків

10: За методикою Марії Монтессорі працює чимало шкіл, у тому числі в Україні. Надбання авторських шкіл вже давно запозичують батьки. У США та Європі нерідко приносять на уроки Монтессорі-матеріали, щоб оживити інтерес дітей до теми або ефективніше пояснити абстрактні поняття. Таку практику можна було б вводити і в нас, та є проблема — спеціальні набори коштують чимало. Тож пропонуємо варіанти, які можна підготувати власноруч.

Продовження за джерелом посилання:https://osvitoria.media/experience/10-igor-z-montessori-materialamy-dlya-pochatkovoyi-shkoly-2/

ТРУДНОЩІ НАВЧАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВИМ НАВИЧКАМ ДІТЕЙ З РАС.

Чи потрібна чітка послідовність дій?

Багато батьків в якості одної з основних труднощів освоєння навичок називають нездатність дитини утримати в голові схему дій: необхідно постійне нагадування про кожен крок. Крім власних проблем людини з РАС, пов'язаних з утрудненим сприйняттям послідовності, непослідовність дорослих може створювати додаткові труднощі. Якщо близькі щоразу інакше вчать дитину вмиватися, одягатися, підмітати і т.п., ці ситуації будуть як і раніше викликати в дитини розгубленість: "а що робити далі?" Дуже важливо, щоб всі повторювали одні й ті ж кроки, необхідні для виконання даної діяльності, і вчили дитину по можливості однаково.

Перш ніж почати навчання, необхідно визначити порядок дій. Корисно спочатку розписати послідовність своїх кроків при виконанні даної діяльності, порівняти її з діями інших членів сім'ї, вибрати найбільш зручний для всіх, хто буде вчити дитину, варіант і спробувати його один на одному. Необхідно також перевірити доступність всіх необхідних матеріалів. Наприклад, знайти зручне місце для мила, зубної щітки, перевірити, якою рукою краще тримати щітку. Ці деталі, які не мають великого значення для дорослих або для звичайних дітей, можуть виявитися критичними при навчанні дитини з РАС – імовірно, моторно незграбної, з труднощами довільного зосередження, проблемами організації цілеспрямованої поведінки.

Важливо відзначати спочатку вже той факт, що дитина просто терпляче чекає або допомагає Вам одягнути її, піднімає ногу, намагається потрапити в штанину ( "ми разом одягаємося, ти так мені допомагаєш"). Її руками Ви починаєте підтягувати штани вгору, а в міру збільшення дитячої активності і самостійності у виконанні даної дії звільняєте її руки, лише підштовхуючи їх вгору, і потім починаєте підключати дитину до самостійного виконання раніше і раніше.

Дорослий хвалить дитину за найменші самостійні дії ( "ти сам одягаєшся, сам підтягнув шкарпетки"). У той же час, щоб не сталося пересичення похвалою, зберігалася її цінність, бажано послаблювати похвалу за ті дії, які стають вже автоматичними, і переносити свою увагу на ті операції, які ще вимагають освоєння. Наприклад, спочатку близькі радіють і всіляко заохочують дитину, коли вона за допомогою або сама просовує руки в рукава, однак, коли дитина уже вільно робить це сама без нагадування, можна поступово обмежитися ласкавим поплескуванням по плечу або спокійним "добре", а запас улюблених розваг залишити на більш важкий процес застібання ґудзиків. Згодом накопичується великий арсенал підкріплень (похвал, рухливих і пальчикових ігор, пісеньок, іграшок, ласощів і т.п.), які використовуються дуже гнучко.

Коли дитина в цілому освоїть необхідні моторні навички, дорослий може зайняти більше пасивну позицію, відступаючи в бік. При цьому важливо не забувати радіти успіху дитину, не позначаючи вголос невдачу. Деякі діти різко негативно реагують на слово "ні", яке часто мимоволі виривається при неправильній дії дитини. Більш продуктивний вихід з цієї ситуації може бути, якщо дорослий сформулює ще раз те, що потрібно зробити, не акцентуючи увагу на помилці. Багато фахівців вважають, що при навчанні побутовим навичкам важливо попереджати помилку дитини, вчасно направляючи її по вірному шляху, тому що діти з РАС схильні перетворювати повторювані ситуації здійснення і виправлення помилки в стереотипну послідовність.

Нерідко відзначають, що у дитини з РАС швидко з'являється залежність від словесної підказки: здавалося б відмінно знаючи послідовність, вона чекає інструкції, щоб перейти до наступного кроку. Іноді така поведінка може пояснюватися сильною невпевненістю в собі, а нерідко служить формою стереотипного, і тому безпечного, контакту, в якому дитина відчуває потребу.

Бажано максимально обмежити свою промову безпосередньо під час виконання дій, які повинні надалі стати самостійними. Приступаючи до навчання, можна обговорити майбутню діяльність, проговорити всі кроки, навіть промальовувати їх, але безпосередньо під час навчання необхідно Ваше мовчання. Більш ефективними тут виявляються фізична допомога, про яку ми говорили вище, або зорові підказки, візуальний розклад. Перевага наочної схеми перед словесною допомогою в тому, що перша може використовуватися дитиною під час відсутності дорослого. У той же час перед початком діяльності буває важливо нагадати дитині, що вона буде зараз робити, і підкреслити досягнення в кінці.

Деякі операції, які особливо важкі дитині, наприклад застібання ґудзиків, можна вставити в цікавий ігровий сюжет, щоб дати можливість попрактикуватися поза рутинною ситуацією. Так, граючи в пошуки скарбу, дитина стикається з необхідністю розстебнути ґудзики на мішечку (допомога надається тут так само, як і в реальній побутовій ситуації). Якщо малюк захоплений грою з конструктором "Лего", матеріали діставати він може також з мішка, застебнутого на ґудзики, кнопки або блискавку, а потім прибирати їх назад.

Не можна намагатися навчити дитину всьому відразу, необхідно спочатку зосередитися на одній, найбільш доступній навичці, дуже поступово підключаючи до простих операцій в інших, часто повторюваних побутових ситуаціях. Немає нічого страшного, якщо дитина, яка, здавалося б, уже засвоїла певний навик, ще довго буде потребувати зовнішньої організації. Іноді успіхи в одній області, наприклад, появу мови, підвищення активності, може супроводжувати посилення поведінкових проблем, але частіше за все це тимчасові труднощі. Процес освоєння дитиною з РАС необхідних побутових навичок є тривалим і поступовим і вимагає великого терпіння від дорослих.

(за Веденіною М.Ю.)

Джерело: https://www.facebook.com/domrc.dor/

10 ігор з Монтессорі-матеріалами для початкової школи

За методикою Марії Монтессорі працює чимало шкіл, у тому числі в Україні. Надбання авторських шкіл вже давно запозичують батьки. У США та Європі нерідко приносять на уроки Монтессорі-матеріали, щоб оживити інтерес дітей до теми або ефективніше пояснити абстрактні поняття. Таку практику можна було б вводити і в нас, та є проблема — спеціальні набори коштують чимало. Тож пропонуємо варіанти, які можна підготувати власноруч.

Продовження за джерелом посилання:https://osvitoria.media/experience/10-igor-z-montessori-materialamy-dlya-pochatkovoyi-shkoly-2/

Мозочкова стимуляція.

Мозочкова стимуляція – це комплекс вправ, спрямованих на розвиток ділянок мозку, що відповідають за формування мови, поведінку дитини. Якщо раніше вважалося, що мозочок управляє рівновагою і координує рухи очей і інших частин тіла, то сьогодні вчені довели, що цей маленький клубочок, що містить величезну кількість нейронів, відповідає за своєчасний розвиток інтелекту, мови та емоційного фону дитини.

Приклади вправ  для педагогів та батьків, можна переглянути за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=BmQlxuxImkg&feature=youtu.be&fbclid=IwAR2Z6vX1UdTTI6Llq_sS1RIX0yW-sd5Ip2E_xd7D_dBxHYfuN5WsDNnJDr0

Розвиваємо увагу та посидючість.

Щоб розвинути у малюка уважність і посидючість, цьому питанню варто приділяти час з самого дитинства.

З чим же пов’язана неуважність і неможливість сконцентруватися на чомусь у дітей? Ну, крім того, що це може бути особливість темпераменту малюка, це може також бути і психологічна проблема. Наприклад, дитина може тікати від завдання або задачі, з якою боїться не впоратися. Якщо малюк раніше в чомусь не досяг успіху, то тепер він може боятися повторення схожого результату, а це може бути викликано скупою похвалою батьків або її відсутністю.

Тому, щоб дитина не думала про те, що у неї нічого не вийде, батьки повинні хвалити його за старання, при цьому важливо, щоб похвала не асоціювалась з чимось матеріальним: подарунком, солодощами, новою іграшкою.

Ось кілька порад, які допоможуть розвинути уважність та посидючість у дитини :

1. Під час занять з дитиною потрібно усунути всі чинники, здатні відвернути увагу малюка і перешкодити йому сконцентруватися.

2. Вибираючи дитині заняття, обов’язково варто врахувати її здібності і час, який їй знадобиться для виконання. Адже коли малюкові набридне, він просто залише завдання незакінченим, тому краще розрахувати, скільки йому знадобиться часу на виконання, щоб малюк не засумував і виконав його. 

3. Чергуйте фізичні заняття з розумовими, щоб малюку не було нудно і не набридало, запропонуйте йому після вирішення якоїсь задачі пограти в рухливі ігри. Після чого можна знову приступити до різного роду головоломок.

4. Починайте виконувати завдання разом, розкажіть, що потрібно робити, покажіть на власному прикладі, після чого дитина теж може приступити до виконання.

5. Покажіть малюкові, що вас це заняття захоплює рівно настільки, наскільки це цікаво і йому. Дивлячись на вас, у малюка виникне ще більший інтерес до виконуваного завдання.

6. Не варто квапити дитину, вказувати на її помилки, постійно порівнюючи з іншими дітьми, кажучи, що сусідський хлопчик краще, і він би впорався з цим завданням швидше. Крім того, що це образить малюка, ще це може змусити його почуватися гірше інших, що призведе до невпевненості у власних силах, а також до того, що дитина буде постійно здаватися, навіть не спробувавши.

7. Під час прогулянок звертайте увагу малюка на різні деталі: пташка на дереві, кішка, що пробігає, це допоможе йому бути більш уважним і навчитися звертати увагу на малопомітні деталі, як в житті, так і в роботі.

Виховати в дитині посидючість і уважність в ранньому віці дуже важливо, так як це допоможе йому швидше адаптуватися до садка, а потім і до школи. Адже там доведеться слухати викладача і запам’ятовувати, що він говорить, а для дитини, яка не здатна сконцентруватися адаптуватися може бути дуже складно. Можуть виникати конфлікти з учителем, і непорозуміння з боку однолітків. При цьому сама дитина може до кінця не усвідомлювати, що саме вона робить не так і чому на його дії так реагують оточуючі.

Час, протягом якого малюк може бути уважним, безпосередньо залежить від віку дитини. Чим він молодший, тим менше він посидючий, проте існує таке поняття, як мимовільна уважність, коли дитина захоплена тим, що їй цікаво і що дійсно привертає її увагу. Тому якщо ви хочете виховати у своєму малюку посидючість, фактори, які впливають на мимовільну увагу, варто усунути.

Адже якщо в кімнаті є щось, здатне відвернути дитини від завдання, то абсолютно не має сенсу залишати це поруч з ним, поки дитина, припустимо, робить домашнє завдання. Наприклад, не потрібно просити дитину вирішити задачу, при цьому включивши телевізор з його улюбленими мультиками.

Посидючість варто прищеплювати поступово, даючи малюкові завдання, які його зацікавлять, не потрібно вимагати від дитини більше її можливостей. Так, наприклад, діти в п’ять років здатні утримувати увагу протягом 15-20 хвилин. Не перевантажуйте дитину, навпаки спробуйте допомогти малюкові навчитися концентруватися. Для цього:

1.  Розмовляйте з дитиною, привчаючи її таким чином слухати і фокусуватися на розмові. Граючи в гру, коментуйте те, що відбувається – що роблять іграшки, що краще було б зробити. Так ви навчите малюка слухати.

2. Намагайтеся якомога рідше відволікати дитину, якщо вона чимось захоплена. Дозвольте їй закінчити гру або вивчення нової іграшки. Нехай спершу домалює малюнок, дозбирає конструктор, а вже потім пропонуйте інше заняття. Зрозуміло, що іноді малюка все ж доводиться поквапити, тому що він може грати всю ніч, але це варто робити лише в крайніх випадках. Коли дитина захоплена – вона пізнає світ, а якщо дуже часто її відволікати, це може привести до проблем з концентрацією уваги.

3. У перервах між роботою, а в разі дітей між різними завданнями повинен бути відпочинок, який краще представити у вигляді фізичної активності. Це може бути що завгодно – зарядка, стрибки, біг. Адже фізична активність дуже важлива для дитини, так як забезпечує комплексний розвиток організму, при цьому допомагає відволіктися, після чого повернутися до завдання з новими силами.

4. Створіть потрібну атмосферу і спробуйте пояснити малюкові, що вчитися і пізнавати щось нове – це дуже цікаво. Зручне робоче місце, відсутність відволікаючих або дратівливих факторів, бажання дізнатися щось нове і вчитися, не тільки підвищить концентрацію, а й поліпшить уважність і посидючість.                                                                                                                                                                 Джерело:https://footbik.ua/ua/article/razvivaem-vnimatelnost-i-usidchivost/

Анкета для батьків. Вивчення проблематики поведінки дітей під час карантину.

З метою вивчення поведінки дітей та проблем батьків під час карантину, просимо долучитися до онлайн-опитування. Анкета відкривається за посиланням https://forms.gle/Mwk854vUPFKvPmUM8

Як покращити концентрацію уваги дитини?

Якщо вам часто доводиться говорити дитині «Зосередься!», інформація про творчі й конструктивні способи поліпшення уваги, запропоновані на даній  сторінці, можуть бути для вас корисними.

https://childdevelop.com.ua/articles/develop/1053/?fbclid=IwAR0eVcx7-TBWDQ6l2BUOKxqfyvF2yO9l4qNKmM04nYeJN1csRYQDRhs_fYs

Психіка під час карантину – як самоізоляція здатна вплинути на людину

Джерело: https://znaj.ua/zdorovya/304134-psihika-pid-chas-karantinu-yak-samoizolyaciya-zdatna-vplinuti-na-lyudinu

Карантин. Поради батькам.

Вправи для покращення пам'яті

https://naurok.com.ua/post/vash-mozok-mozhe-bilshe-vpravi-dlya-pokraschennya-pam-yati?fbclid=IwAR2-UHvQGxRDPIKhWLfnIck33SuDTiWaeJMUpixrUIazoKZ4BXcrdGIapxU

Як покращити пам'ять у дітей?

Джерело:http://otozh.com.ua/2019/10/12/yak-pokrashhiti-pamyat-u-ditej-10-prostix-sposobiv-polipshiti-pamyat-ditini/?fbclid=IwAR0CS_YAgc5RMyWNms5P97effQW3pKm_GXXoz35PSPPIEkSHZAqpD7t4N4E

11

Типові помилки при розлученні батьків

Якщо дитина "дзеркалить" під час письма

Як пройти комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини?

https://www.pedrada.com.ua/article/1911-yak-provodyat-kompleksne-otsnyuvannya-rozvitku-ditini-v-nklyuzivno-resursnomu-tsentr

Таблиця сенсомоторного розвитку дитини до 4 років

https://proautism.info/tablitsa-sensomotornogo-razvitiya-ernst-j-kiphard/?fbclid=IwAR0lXF1mSrEs8TSSmqx8xDeyRdUR4g5-cHzTHGXwrLnwVwTZjPC09y7TBvE

Якщо дитина не хоче одягатися

https://dytpsyholog.com/2015/03/22/%d0%b2%d0%b0%d1%88-%d0%bc%d0%b0%d0%bb%d1%8e%d0%ba-%d0%bd%d0%b5-%d1%85%d0%be%d1%87%d0%b5-%d0%be%d0%b4%d1%8f%d0%b3%d0%b0%d1%82%d0%b8%d1%81%d1%8f/

На допомогу педагогу

Педагог перш за все повинен підходити до учня не з позиції, чого той не може через порушення слуху, а з позиції, що дитина може, незважаючи на наявні особливі освітні потреби.

Важливим завданням є попередження та унеможливлення виникнення вторинних відхилень. Відсутність корекційної роботи дає підстави для песимістичного прогнозу стосовно загального розвитку дитини та її участі в житті суспільства. Необхідно допомогти дитині утриматись в новому навчальному закладі, запобігаючи та долаючи невідповідність між задачами навчання та рівнем розвитку дитини, при необхідності допомогти сім’ї прийняти рішення про зміну освітнього маршруту.

Насамперед педагог повинен ознайомитись з висновком про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини та докласти зусиль до виконання усіх рекомендацій зазначених у ньому.

Учитель у роботі з такими дітьми повинен знати рівні слухової чутливості кожного з вух дитини (для того щоб знаходитися при спілкуванні з боку вуха із меншою втратою слуху).

Навчитися перевіряти справність слухового апарату дитини, змінювати елементи живлення в пристроях.

Ознайомитись зі спеціальними технічними засобами, які сприятимуть ефективності навчального процесу. Доцільно, аби навчальний заклад придбав необхідну апаратуру та програмові комплекси для дітей з порушеннями слуху.

Узгодити спільно з батьками вимоги до дитини.

В жодному разі не можна налаштовуватись на почуття жалю або зверхності, тим паче нехтувати дитиною. Уникати гіперопіки.

Взаємне розташування вчителя й дитини має бути таким, щоб учень бачив губи педагога, тому що такі діти добре «зчитують» з губ. Учень має чітко бачити артикуляційний апарат усіх учасників уроку. Садіть дитину за першу парту, визначте, на якій відстані оптимально сприйматиме звернену мову. Найбільш сприятлива є позиція, коли під час спілкування діти сидять в колі/півколі.

Починаючи розмову, приверніть увагу учня: назвіть його на ім'я чи торкніться його руки. Тактильний контакт сприятиме емоційному зближенню з дитиною, позитивно налаштує на навчальну діяльність.

Перед тим, як починати розмову чи опис завдання приверніть увагу всіх дітей.

На початку уроку доцільним буде, налаштовуючи дитину на робочий лад, провести мовну розминку (запитати яка зараз пора року, число, місяць, день тижня, тощо).

Звертаючись і розмовляючи з учнем, дивіться на нього, щоб він міг бачити усі ваші рухи (артикуляцію, вираз обличчя, жести, мову тіла).

Перед тим, як розпочати повідомлення нового матеріалу, інструкцій щодо виконання завдання тощо, переконайтеся, що учень дивиться на вас і слухає.

З огляду на те, що в дітей з порушенням слуху спостерігаються проблеми з розумінням значення деяких слів і фраз, є сенс уточнити, чи правильно учень розуміє запропоноване завдання.

Не затуляйте обличчя руками, не говоріть обернувшись до учня спиною. Якщо необхідно - зробіть запис на дошці, а потім, повернувшись обличчям до класу, повторіть написане та прокоментуйте.

Під час уроків використовуйте наочні демонстраційні матеріали. Користуйтесь роздатковим матеріалом, що найповніше передає зміст уроку.

Стежте за тим, щоб учень отримував інформацію в повному обсязі. Звукову інформацію необхідно підкріплювати та дублювати зоровим сприйняттям тексту, таблиць, опорних схем тощо. Пишіть основні моменти на дошці.

Говоріть достатньо гучно (але не надто - це спотворює слова), чітко, рівно, в нормальному темпі, не перебільшуючи артикуляцію, рухи губами. Слід пам’ятати, що гучний голос (звук) викликає больові відчуття у дітей з порушенням слуху, тому в жодному разі не можна кричати.

Робіть перерви у висловлюваннях, давайте дитині можливість проаналізувати сприйняту інформацію.

Не розмовляйте з учнем, стоячи до нього спиною чи навпроти джерела яскравого світла; губна помада може зробити губи виразнішими. Не можна ходити по класу під час викладення нової теми або під час диктанту. Одночасно не повинна говорити більше ніж одна людина.

Використовуйте широковживані слова та речення, за потреби повторюйте і перефразуйте їх, або демонструйте дитині, що від неї вимагають.

Час від часу переконуйтесь, що учень вас розуміє. Не вважатиметься нетактовним й запитати про це. Якщо учень просить щось повторити, спробуйте перефразувати повідомлення, вживаючи короткі прості речення.

Якщо ви не зрозуміли відповідь учня, попросіть його повторити ще раз чи написати те, що він хотів повідомити.

Якщо ви повідомляєте складний матеріал, що містить терміни, формули, дати, прізвища, географічні назви, доцільно надати його учневі в письмовій формі.

Творчі завдання теж слід подавати у письмовій формі.

Не змінюйте тему раптово, без попередження.

Переконайтесь, що всі слова в тексті зрозумілі. По можливості спрощуйте текст.

Ініціюйте мовленнєве спілкування учня. Не перебивайте його, дайте можливість висловити думку, надавайте достатньо часу для обдумування, не підганяйте. Використовуйте кожну можливість для розмови на різні теми й в позаурочний час. Не залишайте без уваги кожну спробу дитини вступити у вербальний контакт та збільшуйте обсяг своїх висловлювань.

Домагайтесь правильної вимови дитиною слів, фраз. Помилки у вимові не залишайте невиправленими.

Дозвольте використовувати диктофони.

Забезпечте подачу інформації, завдань на електронних носіях.

Посадіть учня разом з однокласником (другом), щоб, в разі необхідності, той надав йому допомогу.

Оволодіння вчителем і однокласниками альтернативними системами спілкування, якими користується дитина з порушеннями слуху (жестовою мовою, дактилем) є бажаним. Жести та усне мовлення не перечать один одному.

Доцільно буде провести під час заняття фізкультурну перерву для активізації уваги, працездатності.

Не забувайте про засоби безпеки в надзвичайних ситуаціях в класі та школі для цієї групи дітей.

Вчитель повинен добре знати стан слуху дитини:

? яке вухо учня чує краще;

? на якій відстані від вуха, що чує краще, дитина сприймає мову нормальної гучності без звукопідсилюючої апаратури та з індивідуальним слуховим апаратом, КІ;

? вимагайте від дитини постійного носіння індивідуальних слухових апаратів;

? слідкуйте за станом СА, та гігієною вуха.

Діти з порушеннями слуху можуть використовувати для комунікації жестову мову, усне мовлення або комбінувати їх. Мовленнєва комунікація охоплює вимову, читання з губ, використання залишків слуху. Комунікація дактилем передбачає використання знаків пальцями для позначення букв з дотриманням правопису рідної мови.

Сучасні цифрові слухові апарати забезпечують розбірливість мовлення, виключають можливість акустичних травм, змінюють уяву дітей з порушеннями слуху про оточуючий світ, сприяють розвитку залишкового слуху за умови правильно проведеної реабілітації, проте мають обмеження у частотному діапазоні, що не дозволяє, як правило, сприймати дуже тихі або дуже високі сигнали. Жоден слуховий апарат та імплант не може самостійно поновити втрачену слухову функцію. Тому проблема навчання усного мовлення не зникає.

Формування мовлення у дітей з порушеннями слуху – одне з найважливіших та найскладніших завдань їх навчання та виховання.

Пропозиції для зменшення рівня фонових шумів

у приміщенні:

? Тримайте вікна зачиненими у випадку сильних вуличних звуків.

? Вимикайте кондиціонери під час навчання.

? Наполягайте на тому, щоб учні не розмовляли під час усних презентацій.

Коли діти з порушенням слуху намагаються вчитися у гучному, недружньому до їх потреб оточенні, їхні навчальні можливості значно знижуються.

Джерело:  Дніпропетровський обласний методичний ресурсний центр.

                  https://www.facebook.com/domrc.dor/

https://nus.org.ua/articles/yak-navchaty-ditej-z-autyzmom-v-inklyuzyvnyh-klasah-chastyna-1/?fbclid=IwAR3byRuveoUNeRSojLLN5DFRvWIdZ8zmJMn1uT2fNhzvqYB2CJ56AooZ7es

"Індивідуальне оцінювання начальних досягнень учнів з особливими освітніми потребами в інклюзивному класі."       Т. Сак. 

Посібник  можна переглянути за посиланням: https://www.slideshare.net/ssuser491ed5/ss-86957741?fbclid=IwAR0whfVlLnf7LiwxQ-Ty6vzlMraaL5Qrwgce5RlHt6fWQtHun7d4jcD3sGM

Міністерство освіти і науки склало списки рекомендованих навчальних програм, підручників та навчально-методичних посібників для шкіл та дитсадків.

Дивіться тут: https://nus.org.ua/news/mon-vyznachylo-navchalnu-literaturu-na-nastupnyj-rik-dyvitsya-pereliky/?fbclid=IwAR3ck-FWgU33qXYSsEwysTuGIaOlnS8Qd6M2ZVAlM89HJ4rgIUzAe3S_2oI

Важливо щоб в закладі освіти існували єдині стратегії навчання дітей з аутизмом.

Продовження за посиланням:https://www.autism.ua/about-autism/23-navchannia/dopomoha-vchyteliam/790-navchannia-ditei-z-autyzmom-pidkazky-dlia-vchyteliv

“Щоб почати дистанційне навчання з дітьми з особливими освітніми потребами, треба просто почати”, – впевнена керівниця інклюзивних проєктів ГО “Бачити Серцем” Наталя Гладких.

Наталя також має лайфхаки, як організувати таку роботу. До прикладу, батькам треба призвичаїти дитину до нового розпорядку, вчителям треба помічник під час онлайн-конференції, щоб допомагав вирішити технічні питання, а дітям – час, аби звикнути.

А от директорка НВК “Престиж” у селі Балабино, що на Запоріжжі, Жанна Вінніченко, каже, що треба зважати і на технічні можливості дітей та батьків. А ще – створювати для всіх максимально комфортні умови і не наполягати, щоб учні виконували завдання вчасно. Мовляв, стресу і так вистачає.

“Нова українська школа” з’ясовувала, з чого треба почати навчання для дітей з ООП, як працює асистент учителя, як можуть допомогти батьки та що робити вузьким спеціалістам, які працюють з дітьми з ООП з інклюзивних класів.

СПІЛЬНІ УРОКИ ЧИ ІНДИВІДУАЛЬНІ?

Наталія Гладких

Якщо це інклюзивний клас, то на уроках мають бути всі діти, включно з дітьми з ООП (маються на увазі уроки за допомогою відеозв’язку – ред.).

“Кожній людині треба людина, незважаючи на те, чи є в неї особливі освітні потреби. Не треба ізольовувати дітей з ООП і проводити з ними уроки окремо. Діти тягнуться одне за одним, вони хочуть спілкуватись і радіють обличчям, які бачать на екранах моніторів. Треба дотримуватися засад інклюзивного навчання і пам’ятати, що воно передбачає соціалізацію та включення в соціум.

Чарівної пігулки немає, але є велике бажання вчителів побачити учнів і велике бажання учнів побачити вчителів. Діти з ООП, які навчаються за пілотним проєктом “Школа для підлітків із комплексними порушеннями” від ГО “Бачити Серцем”, дуже зраділи, коли побачили знайомі обличчя. Для них незрозуміло, чому треба постійно сидіти вдома з батьками і не їздити до школи”.

ЗАСПОКОЇТИ БАТЬКІВ І ДАТИ ЧАС ДИТИНІ

Наталя Гладких

1. Не варто обмежувати дітей та батьків у часі на виконання завдань, адже в батьків буває тривожний стан або навіть паніка через пандемію. Найкраще – домовитися із психологом і провести роботу з батьками, аби пояснити, що всі емоції, які вони мають, передаються дітям. Особливо важко тим дітям, які не говорять, бо всі емоції в них накопичуються.

2. “Найбільше батьків, як і всіх, хвилює, як не заразитися коронавірусом. Адже вони насамперед думають: якщо вони заразяться і потраплять у лікарню, хто буде доглядати за дітьми? Також у батьків дітей з ООП є страх і паніка, що діти мають слабкий імунітет і більшу ймовірність заразитись. Усе це треба проговорювати”.

3. “Треба враховувати, що кожна дитина з ООП потребує часу для адаптації: хтось адаптовується одразу, а хтось цілий урок може бігати кімнатою з увімкненим відеозв’язком, слухати звуки, шуми, знайомі голоси, але не розуміти, що відбувається навколо.

У нас є дівчинка, яка перший раз вийшла в онлайн-формат, почула голоси, але не знала, де вони. Тому вона зрозуміла це так, що треба йти до школи – і почала швидко одягатися. Мама їй пояснювала, що ці всі люди, вчителі, які з нею займаються і однолітки, з якими вона вчиться, – ось тут, в екрані. Має минути деякий час, щоб ці діти адаптувались, головне – не здаватись”.

ПОЯСНИТИ ДИТИНІ, ЩО ТАКЕ КОРОНАВІРУС

Наталія Гладких

1. Треба розповісти дитині, що таке коронавірус. Це слід зробити, навіть, якщо батьки думають, що дитина цього не зрозуміє. Треба пояснити, що вчителі, куратори, реабілітологи, тренери, усі важливі для дитини люди нині сидять удома.

2. Потрібно відповідати навіть на безглузді запитання, адже це – маркер, що дитина хвилюється.

3. Коронавірус варто зобразити – намалювати, зліпити, вирізати з картону чи журналів. Тут можна завантажити та роздрукувати картки для дітей з ООП, аби пояснити, що таке коронавірус. Це – для того, щоб матеріалізувати його та дати дитині можливість уявити. Можна складати казки чи історії про коронавірус, грати в ігри, як одягати маску. В історіях мають були правила, як поводитися: мити руки, дезінфікувати їх, надягати маску тощо.

НАЛАГОДИТИ РЕЖИМ ДНЯ ДЛЯ ДИТИНИ

Наталя Гладких

1. Потрібно створити такий режим дня для дитини, який має схожі елементи з попереднім. Батьки з дитиною можуть разом намалювати, зліпити, приклеїти певні предмети на плакат, розкласти предмети-символи в коробки, аби зобразити цей режим. Плакат із режимом дня має залишатися в кімнаті дитини. Щодня його треба переглядати та працювати з ним. Це – для того, щоб допомогти дитині адаптуватись до незвичної ситуації.

2. Можна внести до режиму дня більшість занять, які дитина виконувала до карантину. Це – для того, щоб вона легше перенесла зміни. А от виходи на двір можна замінити та ритуалізувати – наприклад, щоразу вдягаючи верхній одяг, коли виходите на балкон чи відчиняєте вікно.

3. Щодня в один і той самий час треба повторювати якийсь вид діяльності. До прикладу, приймання їжі, заняття чи ігри.

4. У рухливі, настільні, логічні чи тілесні ігри можна грати всією родиною. Це надаватиме дитині спокій, що всі в безпеці та впевненість, що буде завтра.

5. Наступний крок: організувати робоче місце для дитини, враховуючи її зорові, рухові та слухові можливості. Монітор має бути навпроти очей. Себто на підлозі, якщо дитина лежить на животі; на столі або на підставці, якщо дитина у положенні напівсидячи. Також треба пояснити, що незважаючи на те, що заняття відбуватиметься вдома, дитина чутиме знайомі голоси та бачитиме знайомі обличчя, чому на занятті будуть батьки і навіщо треба працювати разом. Коли відео увімкнеться, треба показати та розповісти, хто на зв’язку.

ЗАЛУЧИТИ БАТЬКІВ ДО СПІЛЬНОЇ РОБОТИ І ПОЯСНИТИ, ЩО ЇМ РОБИТИ

Наталія Гладких

1. Перше, що треба зробити вчителям, – зрозуміти, що в дистанційному навчанні батьки є партнерами вчителів. Тому перед тим як починати заняття, треба виділити час на роботу з батьками. До прикладу, корекційному педагогу варто пояснити батькам, як виконувати вправи з дрібною моторикою та як допомогти дитині. Також слід запитати батьків, чи в них є матеріали, які треба для розвитку моторики. Якщо немає – треба передати ці матеріали або пояснити, як зробити їх власноруч.

Участь батьків дітей з ООП під час відеоуроків буває різною:

• Пасивна. Коли дитина не може рухати руками, а завдання бувають такими, щоб дати їй можливість потримати ручку і намалювати або щось обвести. Тоді батьки мають взяти руки дитини у свої, вкласти ручку і разом виконати вправу.

• Часткова. Коли під час того ж завдання треба вкласти ручку до руки дитини, а вона сама зможе виконати вправу.

• Непомітна. Коли дитина може виконати завдання самостійно.

Про ці види треба розповісти батькам і пояснити, як саме вони мають себе поводити.

2. Розмовляючи з дітьми з ООП через відеозв’язок, учителі мають звертатись тільки до дитини. Учень повинен розуміти, що це його урок і що він має відповідати. Якщо допомога батьків буде надмірною, в якийсь момент дитина може перекласти відповідальність на дорослого, який сидить поруч.

“Якщо батьки не допомагають, а роблять щось замість дитини, можемо (вчитель чи асистент – ред.) написати їм у чат: “Будь ласка, спробуйте ще раз виконати цю вправу, але мінімально допомагати дитині”.

Жанна Вінніченко

1. Уроки тривають по 40 хвилин. Такий час безкоштовно надає програма Zoom (на час карантину це обмеження знято – ред.). Якщо батьки не користувались програмою до цього і не знають, як доєднатись, треба створити або знайти в мережі інструкцію-алгоритм.

2. Треба просити батьків та дітей про зворотний зв’язок. До прикладу, можна зробити тест в Google-формах із запитаннями, що покращити та змінити, що сподобалось, а що ні.

ЗАБЕЗПЕЧИТИ ДИТИНУ ДОДАТКОВИМИ МАТЕРІАЛАМИ

Наталія Гладких

Перед кожним навчальним днем у групі в соцмережах, в якій є батьки та вчителі, педагоги пишуть, які матеріали треба на занятті. Якщо це незряча дитина і їй треба будуть тактильні картки – їх передають батькам. Або дорослі можуть виготовити такі тактильні картки. До прикладу, дитині треба буде намалювати картину фарбами. Тоді батькам пояснюють, що слід промалювати контур (його можна зробити за допомогою клею).

Жанна Вінніченко

У Балабинській школі уклали договір із батьками (приклад за цим посиланням), в сім’ї яких тільки один гаджет, і надали їм шкільні ноутбуки та планшети для дистанційного навчання.

“Треба враховувати, що кожна дитина з ООП потребує часу для адаптації: хтось адаптовується одразу, а хтось цілий урок може бігати кімнатою з увімкненим відеозв’язком, слухати звуки, шуми, знайомі голоси, але не розуміти, що відбувається навколо”, – каже Наталя Гладких. Фото: автор – Alireza Attari, Unsplash

ЩО МАЄ РОБИТИ АСИСТЕНТ УЧИТЕЛЯ

Наталія Гладких

1. Аби допомогти вчителеві викладати урок через відеозв’язок, треба працювати в парі з іншим вчителем (асистентом вчителя), який модеруватиме процеси (таку модель використовують в організації пані Наталії – ред.). Асистент може робити це зі свого комп’ютера. До прикладу, вмикати та вимикати мікрофони, аби ту людину, яка веде урок або відповідає на запитання, було чутно, показувати презентації та відео, спостерігати, що роблять учні. Також модератор може спілкуватися паралельно в чаті з батьками. Якщо є технічні складнощі, їх треба усунути зразу.

2. Асистент зможе проаналізувати заняття та розповісти про це вчителеві, аби вдосконалити процес.

Наталія Правда (заступниця директорки Балабинської школи, яка опікується інклюзивним навчанням)

1. Асистент вчителя також обробляє завдання, які отримують учні з типовим розвитком, і віддає їх дітям з ООП (ідеться про адаптацію чи модифікацію завдань, що асистент вчителя робить для навчання і у класі, – ред.). Часом потрібно дати додаткові завдання, часом спростити.

“Так, до прикладу, відбувається в 4 класі, де на інклюзивному навчанні є і дитина зі збереженим інтелектом, і дитина з порушеним. Класно, що решта дітей не бачать, що в дітей з ООП інші завдання. Таким чином, ми не відділяємо дітей”.

2. За потреби, асистенти додатково щось пояснюють дитині. Також розповідають батькам, як пояснити дитині певний навчальний матеріал.

Жанна Вінніченко

У ситуації, коли в дитини з ООП починається деструктивна поведінка під час відеоуроку, з батьками має комунікувати теж асистент учителя – радити, як заспокоїти дитину, і дізнаватись, який матеріал потрібно допояснити.

ПОПІКЛУВАТИСЬ ПРО КОМУНІКАЦІЮ З ДИТИНОЮ ПІД ЧАС ВІДЕОУРОКУ

Наталія Гладких

1. Вчителі можуть розповісти батькам, як зробити комунікативні картки. Наприклад, картки зі словами “так” і “ні” дозволять вчителеві не розсіюватись на кожного учня, коли він працює з класом, і швидко отримати відповідь на запитання. Для менших дітей можна зробити зелену та червону картки, які вони показуватимуть, відповідаючи на запитання.

Для дітей, які мають рухові порушення і які не можуть підняти картку, батьки виготовляють браслети, на яких написано “так” або “ні”. Тоді діти показують руку з відповіддю. Також можна застосувати кубики або підняти чи опустити великий палець.

Тож учителям краще ставити запитання, які потребують відповіді “так”, “ні”.

2. Якщо у класі є незряча або слабозора дитина, треба попросити батьків проговорювати з нею візуальну інформацію. Тоді батьки мають сидіти поруч і пояснювати, що відбувається на екрані. Дорослі також озвучують, хто з учнів підключився до конференції, що відбувається на екрані, кого ще немає. Це важлива інформація для дітей, бо так вони розуміють атмосферу навколо.

3. Якщо діти вчать нові слова, вчителям треба виводити слово на екран, візуалізуючи картинкою. Також можна додавати звуковий супровід.

“Якщо це жук, то треба знайти жужіння. Тоді ми задіюємо і зоровий, і слуховий канали. Дітям, які не бачать або бачать погано, можна дати того ж жука, щоб вони вивчили його ще й тактильно”.

4. Під час відеоуроків треба запитувати учнів, називаючи їхні імена. Не треба запитувати: “А хто мені скаже?”. Треба ставити конкретному учневі конкретне запитання, адже через шум діти починають відволікатися.

ПРОЦЕС ОРГАНІЗАЦІЇ УРОКІВ І ПЕРЕДАЧА ЗАВДАНЬ

Жанна Вінніченко

1. У Балабинській школі вже кілька років користуються Google-класом (віртуальний клас, в який через електронну пошту можна додати своїх реальних учнів, ставити завдання у спільному структурованому просторі всім школярам або вибірково, оперативно обмінюватися інформацією, створювати свої завдання або додавати їх з інших платформ – ред.).

Навіть тестували дистанційне навчання на коротких зимових карантинах, домашні завдання частково завантажували туди. Як тільки в дітей з’являється інформатика, кожному учневі створюють аккаунт у Google-класі і вчать ним користуватись. Тому проблем із переходом на дистанційне навчання не було.

Нині у той таки Google-клас вчителі завантажують всі домашні завдання та залишають оголошення для дітей. До прикладу, про те, о котрій відбудеться урок у Zoom. Педагоги намагаються дотримуватись розкладу для другого семестру. Але погоджують із дітьми, коли ті можуть виходити на зв’язок.

Наталія Правда

Про уроки в Zoom вчителі домовляються з батьками заздалегідь – коли більшість можуть вийти на зв’язок. Зазвичай в Zoom відбувається 2-3 уроки на день. Ті, хто не можуть бути присутнім на відеоуроці, мають змогу передивитись відеозаписи онлайн-уроків у Google-клас.

Там же і завдання. Вчитель натискає в Google-класі кнопку “призначити” для завдань для дітей з нормотиповми розвитком, а асистент учителя – для видозмінених завдань для дітей з ООП.

ОБСЯГ НАВАНТАЖЕННЯ

Наталія Гладких

Спочатку треба виконувати вправи з дітьми через відеозв’язок, не спрощуючи їх. Після першого заняття буде зрозуміло, що треба адаптувати та вдосконалити. Аналіз треба проводити після кожного дистанційного уроку.

Жанна Вінніченко

1. Завдання онлайн мають бути такими ж, як і офлайн. Ідеться і про формат, і про обсяг. Однак, треба йти на поступки, якщо діти виконують домашнє завдання не в повному обсязі або невчасно. Часом у сім’ї є один гаджет, і батьки мають теж із ним працювати.

2. Для дітей з ООП потрібно проводити тести, аби перевірити, як вони засвоїли інформацію. Це можна робити через Google-форми.

Наталія Правда

Не варто обмежувати дитину в тому, коли вона може виконувати домашні завдання.

ЩО РОБИТИ, КОЛИ ДИТИНА ВИЯВЛЯЄ ЕМОЦІЇ

Жанна Вінніченко

Потрібно підлаштовуватись під настрій дітей, аби провести відеоурок. Якщо в інклюзивному класі, наприклад, є дитина з аутизмом, то гарний настрій – це те, що може допомогти дитині засвоїти інформацію. Інакше – вчителі домовляються з батьками, аби ті повідомили, коли дитина буде готова навчатись. Це – єдиний випадок, коли з дитиною з ООП можуть провести окремий урок або додатково щось допояснити.

Наталія Гладких

Якщо в дитини починається істерика чи інша деструктивна поведінка під час уроку, то батьки вимикають відео, мікрофон і намагаються заспокоїти дитину. А потім повертаються на заняття. Урок додатково не проводять.

ЯК ПРОВОДИТИ КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИТКОВІ ЗАНЯТТЯ

Наталія Гладких

Корекційно-розвиткові заняття, які проводять вузькі спеціалісти, також можна проводити в онлайн-форматі у програмі Zoom. Це можуть бути як індивідуальні, так і групові форми роботи.

“Я знаю логопеда, яка проводить артикуляційні вправи з дітьми – і ті все повторюють. А тим дітям, які не можуть повторювати, треба допомога батьків. Тоді батьки сидять поруч на заняттях і пробують за рекомендацією логопеда виконати те чи інше завдання. Тобто заняття відбуваються онлайн так само, як і офлайн, але з допомогою батьків”.

Жанна Вінніченко

У Балабинській школі, окрім відеозв’язку, корекційні педагоги викладають відеозавдання для дітей з ООП на Google-диск. Фахівці знімають відео самі і групують за папками. До прикладу, є папка з відео для постановки свистячих звуків. Батьки можуть подивитись ці відео, повторити дії з дітьми, зробити домашні вправи. За посиланням ви знайдете приклад таких відео логопеда-дефектолога Тетяни Самохвалової.

Батьки весь час з нами на зв’язку, тому ви знаємо, що вони справді займаються з дітьми

Марія Марковська, спеціально для “Нової української школи”

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

Джерело https://nus.org.ua/articles/yak-organizuvaty-dystantsijne-navchannya-dlya-ditej-z-oop-dosvid-vchyteliv/

https://nus.org.ua/questions/vidpovidayemo-na-zapytannya-yak-organizuvaty-inklyuzyvne-navchannya-v-shkoli-chastyna-3/

Навчально-методичний посібник "СТАНДАРТИЗАЦІЯ НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ З ПОРУШЕННЯМИ КОГНІТИВНОГО РОЗВИТКУ".

/https://lib.iitta.gov.ua/718955/1/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%AF%20%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%96%D0%B9%20%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BD%D1%82.pdf?fbclid=IwAR1woCZdxF-OR2BiHtiY9_rqpZD0YuqARSIYhxCmvdhnjjg_BUV0oFwSr_c

Створення індивідуальної програми розвитку для дітей з особливими освітніми потребами

http://file:///C:/Users/Admin/Downloads/Individualna%20Programa%20Rozvitku.pdf

14:40 05.12.2019

"Забезпечення психологічного супроводу інклюзивного навчання в загальноосвітньому навчальному закладі"

https://naurok.com.ua/praktichniy-posibnik-zabezpechennya-psihologichnogo-suprovodu-inklyuzivnogo-navchannya-v-zagalnoosvitnomu-navchalnomu-zakladi-37868.html?fbclid=IwAR0Gv4qHug0SqYkAC1i0NsDbZ1hT4Cy9If72et6TaAKEWqTRZ18UiN7LiJ4

13:40 05.12.2019

Дитина з порушенням зору

https://rada.info/upload/users_files/42316427/76d9c9f3633c4a8ad4f898882a51df63.pdf

13:39 05.12.2019

ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ ЩОДО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ У КЛАСІ З ІНКЛЮЗИВНИМ НАВЧАННЯМ

https://drive.google.com/file/d/0BxTQRyhVjdHIXzlTZHd3QUkyU3c/view?fbclid=IwAR2LVLnk0lvkOTKndlFDVRkz3FsKIPZeE6wCcK-SwRFiRQYi01s3rPBsg0k

13:35 05.12.2019

Своєчасне оволодіння правильним мовленням має велике значення для формування повноцінної особистості. Людина з добре розвиненим мовленням легко вступає в спілкування, може зрозуміло висловити свої думки чи бажання, домовлятися з партнерами про спільну діяльність, чітко запитувати та відповідати тощо. І навпаки, незрозуміле мовлення значно ускладнює взаємини з оточуючими людьми й часто накладає відбиток на характер людини в майбутньому.

Правильно розвинуте мовлення є одним із основних показників готовності дитини до успішного навчання в школі. Недоліки ж мовлення можуть призвести до неуспішності в навчанні та викликати невпевненість дитини в своїх силах.

Отже, виховання правильного мовлення в дітей є актуальним на сьогоднішній день завданням нашого суспільства, зокрема вчителів, вихователів, логопедів та особливо батьків.

Своєчасна логопедична допомога дітям із мовленевими порушеннями є однією з передумов їх успішного навчання в школі. Мета логопедичних занять полягає в подоланні неправильних мовних і слухових навичок та у вихованні чіткого, виразного мовлення.

Щоб корекційна робота була ефективною, необхідна співпраця батьків із логопедом. Адже батьки також можуть проводити роботу з усунення вад звуковимови і фонематичного сприймання при наявності консультації логопеда.

Негайно треба діяти, коли у дитини нестійка вимова звуків:

- плутає звуки близькі за артикуляцією (шиплячі і свистячі);

- коли у дітей при правильній вимові недорозвинений фонематичний слух.

Доцільно проводити роботу з розвитку фонематичних процесів (звуковий аналіз та синтез) та здійснювати контроль за правильною вимовою звуків у зв’язному мовленні дитини.

Таким чином, залучення батьків до корекційної роботи допоможе скоротити час її проведення, підвищить результативність та допоможе відчути дитині бажання батьків допомогти.

Особливості виправлення мовленнєвих порушень у школярів

. Відомо, що у багатьох дітей шкільного віку під впливом навчального процесу та правильної вимови оточуючих мовленнєві порушення усуваються самі по собі.

Але, по-перше, відбувається це дуже повільно, а, по-друге, у таких дітей ще тривалий час спостерігається неправильне уявлення про звукові образи, що негативно позначається на письмі. Ще більших труднощів на письмі відчувають діти, вимова яких залишається неправильною.

Нерідко можна стати свідками того, як вчителі, прагнучи допомогти, дають учням додаткові завдання на списування, дорікають у тому, що вони недостатньо вчать граматичні правила, пропонують батькам частіше писати з ними диктанти. Проте все це не дає бажаного ефекту.

Такі діти потребують іншої допомоги - логопедичної. Насамперед необхідно обстежити стан вимови і слухового сприйняття, з'ясувати, які саме звуки промовляються неправильно.

Часто недоліки звуковимови слабо виражені і, на перший погляд, може здатися, що дитина говорить правильно. Отже, логопедичне обстеження мовлення необхідно проводити дуже уважно.

При необхідності корекційну роботу зі школярами потрібно починати з постановки звуків, з навчання дітей правильної артикуляції і тренувальних вправ на вимову складів, слів, словосполучень, речень.

Наступний етап – закріплення правильної вимови, розвиток фонематичного слуху і навичок звукового аналізу. Вправи проводять спочатку на прикладі звуків, які учні вимовляють правильно. Далі пояснюють відмінності у вимові та звучанні окремих опозиційних звуків і складів з ними.

Слід також звернути увагу і на те, як пише дитина.

Виправлення порушень письма здійснюється в такій послідовності:

• виправлення мовленнєвих порушень. Корекція звуків і вправи на звуковий аналіз;

• вправи на диференціацію подібних звуків;

• встановлення зв'язку між звуком і буквою;

• робота зі складами: вимова складів, виділення звуків, визначення їх послідовності, розвиток слухового сприйняття;

• робота зі словами: правильна вимова, поділ на склади, звуковий аналіз, запис під диктовку. Тут доцільно також використовувати різні вправи на дописування слів, вставку пропущених букв, вигадування слів на певний звук;

• робота з реченнями: виділення слів і їх звуковий аналіз, диктанти з їх попереднім усним аналізом і без нього, контрольні диктанти.

Логопедичні проблеми в дошкільному віці призводять до виникнення дислексії (порушення читання) та дисграфії (порушення письма) під час навчання в школі. Слід завжди пам'ятати, що результативність корекційної роботи з усунення порушень читання та письма залежить від правильної її організації, від системності мовленнєвих вправ, від вдалого підбору з поступовим їх ускладненням. 

Найраціональнішим засобом, звичайно, є профілактика – відповідна підготовка до школи дитини в дошкільному віці та своєчасна консультація логопеда.

«Мовлення дорослих – взірець для наслідування».

Так улаштована людина, що їй замало просто чути звуки. Вона намагається їх відтворити органами мов­леннєвого апарату. Багато дітей до того, як вимовлять слово машина, називають її звуком, що нагадує ревін­ня мотора, згодом він перетворюється на звук клаксона (бі-бі), і тільки потім вимовляється саме слово. Це відбу­вається тому, що дитина спочатку навчається розрізня­ти немовленнєві звуки, а отже, наслідує саме їх. Досить часто навіть самі батьки не можуть зрозуміти мовлення своєї дитини, тому що дорослі в спілкуванні орієнтують­ся на слово, а не звуконаслідування. Минає час, сло­во з'явилося, але чомусь неправильно вимовляється: іма, сина, асина, масіна, масина. У кожної дитини по-різному відбувається вимова кожного слова. Пов'язане це з недостатньо натренованими м'язами язика. І по­ки дитина не налагодить роботу органів мовленнєвого апарата, вона вимовлятиме слова неправильно, неви­разно, не дотримуючись порядку звуків і складів у слові, із численними замінами складних звуків простішими, тими, що виходять.

Але рано чи пізно самостійно або за допомо­гою логопеда складні звуки починають з'являтися в мовленні дитини. А от що з ними робити, вона не знає. Розуміє, що потрібно їх вимовляти в яки­хось словах. Але в яких? Якби їх було два-три, до­сить було б назвати їх для дитини — і проблема розв'язана. Але ж їх так багато, що навіть складно полічити! Як же допомогти дитині запам'ятати ви­мову слів? Адже є мишка, і є миска, є слово рак, але і є слово лак, є слово чітко, і є слово щітка. А є слова ще складніші: де потрібно вимовити від­разу два звуки, а от коли який — незрозуміло (мар­мелад, Сашко). Якщо дитина тривалий час замі­няла звук [р] на звук [л], то найчастіше виникає думка, що звука [л] в мовленні взагалі не повинно бути. І тоді у всіх словах, де раніше вживався цей звук, з'явився на його місці звук [р]. Добре, що ра­кета вже не лакета. Але ж і ложка перетворилася на рожку. Що ж робити? Як допомогти? Чи минеть­ся це? Як довго триватиме цей період?

Що робити?

По-перше, не панікувати. Головне правило для бать­ків: говорити з дитиною на будь-які теми, приділяти спіл­куванню якнайбільше часу й говорити правильно, не сюсюкаючись із дитиною, не повторюючи її неправиль­ну вимову. Тільки таким чином вона почне запам'ято­вувати слова, у яких міститься складний для неї звук. Тільки так дитина відчуватиме дискомфорт від свого не­вміння говорити правильно, і тільки так прагнутиме до­сягнення результату. Дитині в цей момент дуже важ­ко: посилено працює слухомовленнєва пам'ять, слухо­ва увага. Саме в цей період вона вдячно, нехай навіть не дякуючи за неї, прийме вашу допомогу у вигляді ви­правлення її недоліку мовлення. Хапайте момент! Усіля-ко підтримуйте малюка, похваліть, якщо він без вашої допомоги, випадково відгадавши, правильно вимовить те або інше слово.

Чи минеться це?

Ви зустрічали у своєму житті дорослу людину, яка плу­тала б складні й прості звуки між собою? Думаю, ні. Хоча мінімальний відсоток таких людей існує, але во­ни страждають на порушення психічних функцій. Поці­кавтеся у своїх батьків, як цей період відбувався у вас, можливо, вони пам'ятають і зможуть розповісти не од­ну безглузду історію, пов'язану з вашою вимовою. Але ж у вас вона налагодилася? Отже, налагодиться й у ди­тини. Не виключено, що, припинивши плутати свистячі із шиплячими, дитина почне плутати іншу пару звуків. Не лякайтеся, просто настала їхня черга. Але пам'ятайте, що цей період не повинен тривати роками. А до шести років узагалі жодних вад у мовленні дитини бути не по­винно. Якщо переживаєте, зверніться за консультацією до логопеда. У середньому, одна пара звуків установлю­ється за 2-3 місяці. Найчастіше подовження цього тер­міну пов'язане з порушенням фонематичного слуху. Це теж не страшно, усе можна виправити. Головне, виявля­ти бажання допомогти своїй дитині.

Для того щоб дитина якомога швидше подолала цю перешкоду, потрібно завантажити дитину мовленнєвим матеріалом, насиченим важкими звуками. Але вказів­ка на зразок «Слухай і повторюй» тільки відіб'є бажання вчитися говорити правильно. Оскільки вік формування мовлення збігається з активною ігровою діяльністю, по­трібно використовувати дидактичні ігри.

Для диференціації звуків [с — ш] можна використо­вувати гру з м'ячем. У ній м'яч відображає положення язика в роті. Під час вимови звука [с] язик упирається в нижні зуби, отже, м'яч повинен ударитися об підлогу. Під час вимови звука [ш] язик перебуває за верхніми зубами, нехай м'яч полетить угору.

Аналогічно можна використовувати і для звуків [з — ж]. Спочатку дитина сама тримає м'яч у руках. По­тім м'ячем командує логопед. Можна кілька разів по­спіль задати рухом той самий звук. Так розвиватиметь­ся ще й увага. Поступово нарощуємо темп. Таким чи­ном язик дитини пристосовується швидко набувати необхідного положення.

Гра «Свистить — сичить». Ця гра заснована на звуконаслідуваннях. Дітям по­трібно подивитися на картинку й вимовити відповідний їй звук.

Свистять помпа, кран, свисток. Сичать змія, гусак, море.

Під час цієї гри розвивається не тільки вміння дитини вимовляти звуки, але й увага, і швидкість реакції.

Для диференціації звуків [з — ж] можна провести гру «Пила».

Стати в пару, взятися за рук за руки і, нахиляючись то в один, то в інший бік, «пиляти дрова».

 Дорослий. Заверещала пила.

 Разом. З-з-з-з

 Дорослий.Задзижчала, як бджола.

 Разом. Дж-ж-ж-ж.

Дорослий.

Поламалася пила,

Навпіл тріснула вона.

Треба майстра викликати

І спочатку починати.

Загальне недорозвинення мови (ЗНМ)

При ЗНР (Загальне недорозвинення мови), у дітей з повноцінним слухом і нормальним інтелектом, спостерігаються порушення формування лексико-граматичної, звукової і семантичної мови. Загальне недорозвинення мови проявляється різними складними мовними розладами. Ці розлади можуть варіювати від зв'язного мовлення з залишковими елементами лексико-граматичного та фонетико-фонематичного недорозвинення до повної відсутності загальновживаної мови і залежать від рівня формування компонентів мовної системи.

Діагностується загальне недорозвинення мови в результаті спеціального логопедичного обстеження. Корекція ЗНР – це збагачення словника дитини, розвиток розуміння мови, граматичного ладу мови, формування фразової мови, повноцінної звуковимови і т. д.

Категорія дітей із загальним недорозвиненням мови за клінічним складом неоднорідна, тому її прийнято ділити на 3 групи:

• Неускладнені форми ЗНР. До даної групи належать діти з мінімальною мозковою дисфункцією: незрілістю емоційно-вольової сфери, недостатньою регуляцією м'язового тонусу, моторних диференційованих рухів і т. д.

• Ускладнені форми ЗНР. У цій групі діти з психопатичними і неврологічними синдромами, такими як: гіпертензійно-гідроцефальний, церебрастенічний, гіпердинамічний, судомний та ін.

• Грубе недорозвинення мови. Це діти з органічними ураженнями мовних відділів головного мозку, наприклад, при моторній алалії.

Також, з урахуванням ступеня ЗНР, прийнято виділяти чотири рівні мовного розвитку, а саме:

1. Перший рівень мовного розвитку – «безмовні діти» – діти, у яких відсутня загальновживана мова.

2. Другий рівень мовного розвитку – діти з початковими елементами загальновживаної мови, що характеризуються бідністю словникового запасу і явищами аграматизму.

3. Третій рівень мовного розвитку – у дітей спостерігається поява розгорнутої фразової мови з недорозвиненням її звукової і смислової сторін.

4. Четвертий рівень мовного розвитку – це діти із залишковими пробілами в розвитку лексико-граматичної та фонетико-фонематичної сторін мовлення.

Не залежно від групи загального недорозвинення мови, діти з даним розладом пізно починають вимовляти перші слова – у 3 - 4 роки , іноді – у 5. У таких дітей знижена мовна активність, мова нерозбірлива і має неправильне граматичне і звукове оформлення. Через неповноцінну мовну діяльність страждають: увага, пізнавальна діяльність, пам'ять, розумові функції. Також у дітей із загальним недорозвиненням мови спостерігається недостатній розвиток загальної, тонкої, мовної моторики і координації рухів.

Діти з ЗНР 1-го рівня

Фразова мова дітей з ЗНР 1-го рівня не сформована. Діти спілкуються лепетними словами і однослівними реченнями, зміст яких поза ситуацією незрозумілий, доповнюють спілкування мімікою і жестами.

Діти з ЗНР 1-го рівня мають малий словниковий запас. Включає він в основному звуконаслідування, окремі звукові комплекси і деякі повсякденні слова. Також спостерігається грубе порушення складової структури слова – діти частіше відтворюють тільки звукокомплекси, що складаються з одного-двох складів. Страждає імпресивна мова – діти не розуміють значення багатьох слів і граматичних категорій.

У дітей з ЗНР 1-го рівня має місце нечітка артикуляція, нестійка вимова звуків, багато звуків виявляються недоступними для вимови. Спостерігається зародковий характер фонематичних процесів, а саме: фонематичний слух дитини грубо порушений, завдання фонематичного аналізу слова неясне і нездійсненне.

Діти з ЗНР 2-го рівня

До лепету і жестів, діти з ЗНР 2-го рівня, додають прості речення, які, зазвичай, складаються з 2-3 слів. Але мова залишається бідною і однотипною за змістом, і висловлює, найчастіше, предмети і дії. Також, при ЗНР 2-го рівня спостерігається значне кількісне і якісне відставання словникового запасу від вікової норми. Такі діти не знають багатьох слів і намагаються замінити їх схожими за змістом. В наслідок того, що граматичний лад мови не сформований, діти не вміють правильно вживати відмінкові форми і зазнають труднощів в узгодженні частин мови, а також у вживанні однини і множини, прийменників і т. д.

Мають місце численні спотворення звуковимови, змішання і заміна звуків. У дітей з ЗНР 2-го рівня фонематичне сприйняття відрізняється вираженою недостатністю, діти не готові до звукового аналізу та синтезу.

Діти з ЗНР 3-го рівня

При ЗНР 3-го рівня діти можуть використовувати розгорнуту фразову мову, але при цьому, в більшості випадків у мові вживають прості речення і зазнають труднощів у побудові складних речень. Діти нормально розуміють мову, але мають труднощі в засвоєнні і розумінні складних граматичних форм, таких як причетні і дієприслівникові обороти, а також логічних зв’язків – тимчасових, просторових, причинно-наслідкових відносин.

У дітей з ЗНР 3-го рівня значно збільшений обсяг словникового запасу. Такі діти в спілкуванні вживають практично всі частини мови: іменники та дієслова в більшій, а прикметники і прислівники в меншій мірі. Для них типово неточне вживання назв предметів.

Діти з ЗНР 4-го рівня

У дітей з ЗНР 4-го рівня виникають труднощі в звуковимові і повторенні слів зі складним складовим складом, також спостерігається низький рівень фонематичного сприйняття. Вони допускають помилки в словозмінені і словотворенні.

Словниковий запас дітей з ЗНР 4-го рівня, вже досить різноманітний, але не завжди присутнє точне знання і розуміння значення рідковживаних слів, антонімів і синонімів, приказок, прислів'їв, тощо. Також, такі діти не можуть логічно викладати події в самостійної мови, часто роблять акцент на другорядних деталях, пропускаючи головне, і повторюють раніше сказане.

Особливості розвитку та підтримки дітей із затримкою психічного розвитку

. Затримка психічного розвитку (ЗПР) – це психолого-педагогічне визначення для найрозповсюдженого серед усіх відхилень, які бувають у дітей. Затримка психічного розвитку насамперед належить до «пограничної» форми дизонтогенезу (порушення індивідуального розвитку особистості) й виражається в уповільненому темпі дозрівання різних психічних функцій. Ці особливості можуть бути спричинені як біологічними, так і соціальними факторами, а також різними варіантами їх поєднання.

До дітей із затримкою психічного розвитку відносять дітей. Які не мають виражених відхилень у розвитку. За класифікаціє К. С. Лебединської виділяють чотири основні типи психічного розвитку (ЗПР).

Конституційно зумовлена форма ЗПР. Сповільненість і нерівномірність розвитку різних систем дитячого організму зумовлює те, що дитина відстає від розвитку інших дітей фізично і психічно. До цього типу відносять спадково зумовлений психічний і психофізичний інфантилізм. У дітей переважають риси емоційно-особистісної незрілості, «дитячість» поведінки. У школі такі діти проявляють себе, як типові дошкільники: безпосередні, емоційні, не вміють керуватися правилами поведінки на уроці. У межах ЗПР конституційного походження також розглядають спадково зумовлену парціальну (часткову) недостатність таких функцій, як праксис (здатність виконувати цілеспрямовані рухи), гнозис (здатність упізнавати предмет), зорова і слухова пам’ять, мовлення, які лежать в основі формування складних міжаналізаторних навичок, таких як малювання, читання, письмо, лічба тощо. У більшості випадків таку форму ЗПР називають конституційно зумовленою.

Соматично зумовлена форма ЗПР зумовлена хронічними соматичними захворюваннями внутрішніх органів дитини – серця, нирок, печінки, легенів, ендокринної системи. Психічний розвиток гальмуєтьс насамперед стійкою астенією, яка знижує загальний фізичний і психічний тонус дитини, робить її млявою, нерішучою, безініціативною, капризною, боязкою, несприйнятливою до різноманітних уражень.

До негативного впливу самої хвороби часто додається й негативний вплив умов виховання. Оскільки діти ростуть в умовах режиму, що їх оберігає, гіперопіки, у них ускладнене формування позитивних якостей особистості, коло їх спілкування обмежене, недостатність сенсорного досвіду відображається на поповненні уявлень про довкілля.

Психогенно зумовлена форма ЗПР пов’язана з несприятливими умовами виховання, які обмежують або спотворюють стимуляцію психічного розвитку дитини на ранніх етапах її розвитку. Численні спостереження за розвитком дітей показують, що ЗПР може виникнути в результаті дефіциту спілкування в ранньому дитинстві. Часто цей тип ЗПР виникає у дітей, які виховуються батьками з психічними розладами. Постійні залякування, покарання пригнічують дитину, знижують її психічний тонус і тим самим призводять до ЗПР. Залежно від індивідуальних особливостей психіки дитини виникають різні типи емоційного реагування: в одних дітей спостерігаються агресивність, непослідовність, необдуманість та імпульсивність дій, в інших – нерішучість, плаксивість, різні страхи.

Якщо при вихованні дитини у дорослих переважає гіперопіка, - відмічається інший тип розвитку особистості. Така дитина погано володіє навичками самообслуговування, капризна, нетерпляча, не привчена до співпереживання й самообмеження.

Ефективність педагогічної роботи при цьому типі ЗПР насамперед пов’язана з можливістю перебудови несприятливої сімейної атмосфери.

Церебрально-органічна форма ЗПР.

Це найпоширеніша і найтяжча форма ЗПР у дітей, яка пов’язана з ураженням головного мозку й викликає найбільш виражені порушення емоційно-вольової та пізнавальної діяльності загалом. Виокремлюють два основних клініко-психологчних варіанти ЗПР церебрально-органічного генезу. У дитини затримуєтьс формування всіх провідних видів діяльності, у тому числі і навчальної.

Основні прояви затримки психічного розвитку

Порушення працездатності та поведінки

Порушення працездатності та поведінки  більшою чи меншою мірою властиві всім дітям із ЗПР. Причиною цього явища є надлишкова виснаженість нервових процесів, їх інертність. У дітей із ЗПР дуже коротка тривалість продуктивної роботи – усього 15-20 хвилин, після чого наступає втома. Її прояви неоднакові: одні діти стають млявими, сонними, інші, навпаки, стають непосидючими, багато розмовляють, не реагуть або негативно реагують на зауваження.

Особливості пізнавальної діяльності

Зазвичай діти із ЗПР не є допитливими. Задовольняються першою відповіддю на своє запитання й не проявляють наполегливості у процесі вирішення завдання, яке їх зацікавило. Інколи дитина ставить багато запитань, але всі вони одноманітні і свідчать не стільки про інтерес дитини, скільки про його обмеженість.

Сенсомоторний розвиток і чуттєве пізнання дійсності

У зв’язку з порушеннями центральної нервової системи опрацювання отриманої інформації від органів чуття відбувається менш успішно. Дітям із затримкою психічного розвитку буває складно відрізнити букви, особливо якщо вони подібні за формою; складно написати лист, тому ще це вимагає досить високого рівня просторової орієнтації, щоб розпізнати та відтворити графічне зображення букв, їх розміщення на сторінках зошита. Несформованість просторових уявлень зумовлює й те, що на початку навчання у школі діти із ЗПР ще невпевнено можуть розрізняти праву й ліву сторони, поняття «під, над, вище, нижче, далі, ближче, внизу, зверху».

Ососбливості мислення

Діти із ЗПР, розглядаючи предмети та явища, оперують значно меншою кількістю навчального матеріалу, ніж їх однолітки з типовим розвитком.

Пам’ять

Слабка пам’ять у дітей із ЗПР часто привертає увагу педагогів. Діти мають труднощі під час запам’ятовування букв і цифр, таблиці множення, віршів. Довільна і мимовільна пам’ять у дітей із затримкою психічного розвитку є слабкою.

Знання й уявлення про навколишній світ

Часто діти із ЗПР не знають родинних вуз, послідовності днів тижня, місяців, пір року тощо. Спостерігається брак системності знань.

Розвиток особистості

Окрім загальних проявів особистості дітей із ЗПР у них інколи проявляються такі риси, які зумовлюються хворобливими порушеннями функціонування нервової системи. На тлі надлишкової виснаженості, загальмованості нервових процесів у деяких дітей проявляються такі характеристики, як млявість, боязкість, плаксивість. Надлишкова збудливість, яка також пов’язана зі швидким виснаженням, веде до бурхливих реакцій до зауважень, до постійних конфліктів з товаришами, бійок. На порушення поведінки негативно впливає і мікросоціальне середовище, в якому ці діти виховуються, особливо їх положення в колективі, досвід неуспішності навчання в школі.

У роботі з дітьми, які мають ЗПР важливо забезпечити їх готовність до навчання у школі: розвиток дрібної моторики, фонематичного слуху, формування правильної звуковимови, уточнення доматематичних понять, формування соціально прийнятої поведінки.

Дисграфія та її прояви у школярів

Термінами "дисграфія" і "дислексія"  позначають специфічні проблеми з навичками письма і читання. Дитина в таких випадках в силу різних причин не в змозі писати грамотно або швидко читати.

     Для того щоб записати почуте, дитина повинна не тільки пам'ятати порядок написання деталей кожної букви, але зберегти смислову послідовність слів і пам'ятати про їх розмежування. Якщо ж у дитини є порушення в диференціації звуків, в їх вимові, аналізі, синтезі або в просторових уявленнях, то це означає, що у неї  може виявитися дисграфія.

     Причинами таких порушень є патологічні фактори, які діють на дитину як в утробі матері, так і після народження. Можлива  генетична обумовленість.

     Крім того, в основі дисграфії можуть виявитися тривалі соматичні захворювання і травми голови. Важливу роль відіграє також дефіцит мовного спілкування дитини, її педагогічна занедбаність і т.п. Цікаво, що в двомовних сім'ях також зафіксовано багато випадків дисграфії у дітей.

     Іноді причиною дисграфії є порушення у здатності до обробки зорової інформації - дітям важко запам'ятати, а потім відтворити у зошиті побачене. У ситуації, коли вони не розрізняють на слух деякі звуки, також виникає плутанина при їх написанні.

 Особливості прояву дисграфії

     Дисграфія у дітей часто проявляється помилками в написанні букв, що знаходяться в сильній позиції, наприклад ліфий замість лівий, або в пропуску букв навіть у короткому слові: км замість ком і т.п. У той час, коли звичайні орфографічні помилки спостерігаються в написанні букв, що знаходяться в слабкій позиції: малако замість молоко і т.п.

     Крім того:

• дитина не тільки пропускає букви і склади, а й переставляє їх місцями (онків  замість вікно) ;

• може заміняти слова зі схожими  звуками;

•  додає в слово зайві букви і склади (дітити, кіманата) ;

• спотворює графічний образ букви (наприклад, пише дзеркально букви с, е, ю);

• не розрізняє парні приголосні  однаково звучать б-п або т-д) ;

• помилки, які дитина допускає, виявляються стійкими протягом довгого часу, не зникаючи в процесі навчання.

     Всі перераховані ознаки повинні стати для батьків приводом для звернення за консультацією до логопеда.

Основні форми дисграфії

     Залежно від виду порушень дисграфія ділиться на кілька форм. Так, існує артікуляторно-акустична дисграфія, що виникає на тлі порушеної звуковимови. Дитина, як правило, при цьому пише слова так, як вимовляє, наприклад: либа замість риба або зумів замість шумів.

     Дисграфія акустична характеризується заміною при письмі звуків подібними за звучанням (д-т, з-с, ж-ш і т.п.). При цьому усне мовлення  у дитини правильне.

      Аграмматична дисграфія проявляється в проблемах з узгодженням слів. Але цікаво, що це відбувається тільки в письмовій мові, а говорить при цьому дитина правильно. Наприклад, вона  може написати, не враховуючи ні рід, ні відмінок: добрий мама або на вулиця. До речі, цей вид порушення виявляється зазвичай вже в 3-му класі, коли школярі починають вчити відмінки.

     Існує також і оптична дисграфія, яку характеризує порушення зорового аналізу. Дитина в цьому випадку практично не сприймає відмінності між буквами зі схожими елементами написання. Проблему викликають Ц і Щ, а також Р, Ь, И або Е і З і подібні. У рукописному ж варіанті це літери: п-т, в-д, л-м, і-ш та ін.

      Але найбільш часто зустрічаються порушення мовного аналізу і синтезу. Дитина може не дописувати слова, писати прийменники разом чи приставки окремо (при ходити, прийнятий), Пропускати букви і цілі склади, міняти їх місцями або повторювати.

Яким чином можна боротися з дисграфією

     Корекція дисграфії - це, перш за все, спільна робота батьків, вчителів і кваліфікованого логопеда, так як мамі і татові самостійно цю проблему вирішити не вдасться. Важливо пам'ятати, що якщо у дитини є порушення в усному мовленні, то виправлення дисграфії починають з корекції вимови! Заняття у логопеда проводять по розробленій системі. Для цього використовуються різні мовні ігри, а також спеціальна абетка для складання слів і виділення їх граматичних елементів.

     Дитина в процесі навчання повинна засвоїти, як саме вимовляються певні звуки, і які букви їм відповідають. Логопед відпрацьовує з учнем відмінності між твердою і м'якою чи глухою і дзвінкою вимовою звуку, повторюючи слова, підбираючи їх до заданих звуків, аналізуючи звуковий і буквений склад обраних слів і т.п. Часто дітям допомагає використання наочного матеріалу для запам'ятовування обрисів літер, наприклад: «О» - бублик або обруч, «Ж» - жук, «С» - півмісяць.

Дисграфія: вправи з корекції

      Для успішного подолання проблеми існує ряд спеціальних вправ. Так, наприклад, Мазанова радить для кращого запам'ятовування літерного способу пропонувати дітям ліпити їх з пластиліну, писати в повітрі, обводити по готовому контуру, намагатися знайти відмінності в оптично схожих буквах, знаходити певну букву при накладенні декількох зображень один на одного і т.п.

     Але, незважаючи на доступність і простоту методик, розроблених для корекції дисграфії, хочеться ще раз звернути увагу батьків на те, що займатися самостійно без регулярних консультацій з фахівцем з дитиною, страждаючим цією патологією, нерозумно. Ви втратите дорогоцінний час і досягнете мінімальних результатів!

Кілька порад батькам

     Якщо у вашої дитини дисграфія, не лайте її за помилки, не змушуйте по багато разів переписувати текст, інакше ви досягнете лише невпевненості дитини у своїх силах і  викличете нелюбов до письма та читання. Обов'язково хваліть дитину за кожен успіх, але не перехвалюйте. Крім того, не показуйте свою сильну заклопотаність проблемою, щоб не розвинути у дитини почуття неповноцінності.

     Потрібно враховувати при діагнозі «дисграфія», що це, як правило, такий стан, при якому розвивається хороша зорова пам'ять (як заміщення дефекту), тому таким дітям не варто пропонувати вправи, де потрібно виправити спочатку допущені помилки. Це може надати дитині «ведмежу послугу». Диктанти в таких випадках пишуться повільно, з промовляння всіх букв і розділових знаків перед початком письма, а потім і під час нього.

Попереджати розвиток дисграфии потрібно ще в дошкільному віці

     Батькам дуже важливо пам'ятати, що дисграфія і дислексія не виникають раптом! А робота з усунення цих патологій повинна проводитися не в шкільному віці, коли у дитини виявляться специфічні проблеми з граматикою і правописом, а ще задовго до початку навчання.

     Якщо ж у дитини багато описок і помилок в зошиті, і вона, навіть вивчивши напам'ять правило, все одно не в змозі застосувати його на письмі, варто звернутися до логопеда. На перших заняттях він визначить вид дисграфії, особливості протікання її у вашої дитини, а потім лише запропонує комплекс вправ для її усунення.

     Помилки, які допускають такі діти, не можуть бути подолані без спеціальної коригування. Приготуйтеся, що це нелегкий шлях, на якому знадобиться ваше терпіння і наполегливість у подоланні проблеми. Удачі!

Що таке дислалія?

Дислалія – порушення звуковимови при нормальному слухові та збереженій іннервації мовного апарату. В залежності від локалізації порушення та причин, що обумовлюють дефект звуковимови, дислалію розподіляють на дві основні форми: механічну та функціональну.

 Механічна дислалія. Механічною (органічною) дислалією називають такий вид неправильної звуковимови, який викликаний:
1) органічними дефектами периферичного мовного апарату, його кісткової та м’язової будови. Часто причиною механічної дислалії є укорочена під?язична вуздечка (під?язична зв’язка). При цьому ускладнюються рухи язика, коротка вуздечка не дає можливості високо підняти язик. Також правильну артикуляцію може ускладнювати дуже великий та широкий, або дуже маленький та вузький язик.
2) дефектами будови щелеп, що призводять до аномалії прикусу. Нормальним вважається прикус, коли при зімкненні щелеп верхні зуби трохи прикривають нижні. Аномалії прикусу мають декілька варіантів:
• прогнатія – верхня щелепа сильно видається вперед, в результаті чого нижні передні зуби зовсім не змикаються з верхніми;
• прогенія – нижня щелепа виступає вперед , передні зуби нижньої щелепи виступають попереду передніх зубів верхньої щелепи;
• відкритий прикус – між зубами верхньої та нижньої щелеп при їх зімкненні залишається проміжок. В деяких випадках цей проміжок лише між передніми зубами (передній відкритий прикус);
• боковий відкритий прикус – може бути лівостороннім, правостороннім та двостороннім;
• неправильна будова зубів, зубного ряду також може призвести до дислалії. Наприклад, при великих розщілинах між зубами язик під час вимови деяких звуків просувається між зубами, спотворюючи вимову.
Регуляція зубів та щелеп проводиться лікарями стоматологом та ортодонтом за допомогою накладання на зуби спеціальних пластинок.
3) неправильною будовою піднебіння, що також негативно впливає на звуковимову. Вузьке, надто високе („готичне”) піднебіння, або, навпаки, низьке, плоске перешкоджає правильній артикуляції багатьох звуків.
4) товсті губи, або укорочена, малорухлива верхня губа ускладнюють чітку вимову губних та губно-зубних звуків.

Функціональна дислалія. Функціональною дислалією називають такий вид неправильної звуковимови, при якому немає ніяких дефектів артикуляційного апарату, тобто немає ніякої органічної основи. Причини функціональної дислалії можуть бути наступні:
1) неправильне мовленнєве виховання дитини в родині, коли дорослі протягом довгого часу „сюсюкають” з малюком, в результаті чого затримується розвиток правильної звуковимови;
2) за наслідуванням, коли малюк наслідує спотвореній звуковимові дорослих членів сім’ї, або спілкується з малодшими дітьми, у яких ще не сформувалася правильна звуковимова;
3) двомовність в сім’ї, коли батьки, розмовляють на різних мовах, а дитина переносить особливості вимови однієї мови на іншу.
4) педагогічна занедбаність, коли мовлення дитини не піддається необхідному впливу дорослих, що гальмує нормальний мовленнєвий розвиток; тобто, коли дорослі не звертають уваги на звуковимову дитини, не виправляють помилки малюка, не дають йому взірець чіткої та правильної вимови.
5) недорозвиток фонематичного слуху, коли у дитини спостерігаються ускладнення в диференціації звуків, що розрізняються між собою тонкими акустичними ознаками, наприклад, дзвінких та глухих приголосних, м’яких та твердих, свистячих та шиплячих. В результаті таких ускладнень розвиток правильної звуковимови надовго затримується.
6) недостатня рухливість органів артикуляційного апарату, яка може бути викликана й невмінням дитини утримувати язик в потрібній позиції або швидко переходити від одного руху до іншого.

Види дислалії. Відповідно до характеру дефекту вимови, що стосується окремої групи звуків, виділяють наступні види дислалії:

Сигматизм (від назви грецької букви сигма, що позначає звук с) – вади вимови свистячих (с, с?, з, з?, ц, ц?) та шиплячих (ш, ж, ч, щ) звуків. Один з найбільш розповсюджених видів порушень вимови.

Ротацизм ( від назви грецької букви ро, що позначає звук р ) – вади вимови звуків р та р?.

Ламбдацизм ( від назви грецької букви ламбда, що позначає звук л) – вади вимови звуків л, л?.

Дефекти вимови піднебінних звуків:

Каппацизм – (від назв грецької букви каппа, що позначає звук к) – вади вимови звуків к та к?;

Гаммацизм – (від назв грецької букви гамма, що позначає звук г) – вади вимови звуків г та г?;

Хітизм – (від назв грецької букви хі, що позначає звук х) – вади вимови звуків х та х?;

Йотацизм – (від назв грецької букви йота, що позначає звук й) – вади вимови звука й.

Дефекти вимови дзвінких приголосних звуків – вади вимови, які виражаються в заміні дзвінких приголосних звуків парними глухими звуками: б-п, д-т, в-ф, з-с, ж-ш, г-к.

Заїкання (логоневроз)

. Заїкання (логоневроз) - одне з найскладніших невротичних розладів, що виникають внаслідок переляку або нервового перенавантаження. В виникненні заїкання грають роль і спадкові чинники (зустрічаються випадки наявності заїкання у батьків, дітей в одній сім'ї або найближчих родичів), проте пусковим механізмом провокують розвиток заїкання є все ж стресовий фактор.

До стресових факторів можна віднести переляк (наприклад: собаки, різкі звуки, падіння, агресивна поведінка оточуючих, страх втрати близьких, коли недостатньо підготовленого дитини несподівано переводять в дитячий сад, перегляд страхітливого характеру фільмів або мультфільмів і т.д.). Стресовий вплив може бути раптовим і сильним, тоді дитина може увійти в так зване шоковий стан, внаслідок чого на час втрачає здатність говорити, а через кілька днів мова повертається, але вже з явищами заїкання. У такому випадку батьки можуть чітко встановити, коли почалося заїкання. Стресовий вплив може бути поступовим, але досить сильним або наростаючим і як наслідок цього плавний початок захворювання, що призводить до деякого звикання батьків до неправильної мови і пізнішого звернення за допомогою. Заїкання фактично може виникнути в будь-якому віці, але частіше це ранній дитячий вік, шкільний або студентський.

Найбільш часто заїкання виникає у віці від 2-6 років, коли відбувається активне формування мови і пов'язаного з нею мислення. У цей віковий період нервова система перебуває в особливому напруженому стані, коли дитина накопичує великий обсяг інформації, що надходить, намагається її осмислити і поділитися тим, що він зрозумів або задати питання про те, що йому незрозуміло. При цьому мова його тільки формується, вона недосконала і будь-яке спілкування вимагає від дитини великої напруги. Таким чином формується центр мовлення знаходиться в перенапряженном і вразливому стані, якщо врахувати, що ще недостатньо сформувалися захисні механізми від стресів, то стає зрозуміло, чому саме в цьому віці частіше виникає патологія мови. У цей період батькам треба бути уважним до дитини і при появі найменшої підозри на можливе порушення мови звертатися до лікаря-психотерапевта. Заїкання супроводжується, особливо на початковому етапі розвитку, невротичними реакціями страху і тривоги, розгубленості, нічними кошмарами, а іноді і нічним енурезом, що ще більше говорить про невротичної природі захворювання. З усього сказаного стає зрозумілим, чому саме психотерапія є основним методом лікування заїкання, так як тільки психологічний вплив здатне заспокоїти дитину, усунути страхи і як наслідок цього нервове напруження, яке провокує виникнення розлади мови.

Першими ознаками початку заїкання є: виникають спочатку  повтори слів або складів, а потім і букв, намагаючись подолати напругу в мовному апараті, дитина інстинктивно починає говорити співуче, через деякий час (від декількох днів до декількох тижнів), замість плавної мови з'являється прискорена, супроводжується вираженим напруженням лицьовій і жувальної мускулатури, можуть виникати мимовільні рухи мови аж до витягування його з порожнини рота в момент початку промови, відзначається поява про ущенія перехоплення дихання в горлі, грудях і вираженого напруження м'язів черевної стінки.

При подальшому розвитку захворювання відзначаються додаткові  рухи голови, миготіння очей, мимовільні закочування очних яблук вгору при напруженій мови. Намагаючись полегшити початок промови, діти роблять різкі рухи руками або ногами. Відзначається зміни кольору обличчя, воно може червоніти від напруги або бліднути від перенапруги. Хворий може відчувати так само посилене серцебиття. Мова перетворюється на тягар і часто дитина після першої невдалої спроби говорити замовкає і перестає спілкуватися. Тривало протікає заїкання призводить до розвитку повторних невротичних реакцій, депресій, замкнутості і некомунікабельності, що звужує коло спілкування і впливає на емоційний та інтелектуальний розвиток дитини, а це призводить до розвитку невпевненості і закомплексованості. Розвиток хвороби може бути плавним поступовим з деякою наростанням симптоматики або ж поступовим зниженням її. Однак частіше заїкання прогресує під впливом додаткових психотравм.

Можна розрізняти два типи реакції особистості на своє захворювання. Сама реакція залежить від того, які риси переважають в характері людини. Люди вразливі, ранимі, схильні до тривалої фіксації і внутрішньої переробки подій, дуже болісно реагують на своє заїкання. У них в більшій мірі, ніж у інших розвиваються невротичні і депресивні реакції на хворобу, що сприяє її більшій фіксації і більш важкого прояву і перебігу заїкання. Ті ж хворі, які за своїм характером менш вразливі, в меншій мірі схильні до внутрішнього аналізу, відносяться до свого захворювання більш спокійно, деякі навіть ігнорують заїкання. У таких хворих хвороба проявляється в меншій мірі і захворювання менш схильне до прогресування. Вплив характеру на результати лікування заїкання. Вразливі і ранимі хворі більшою мірою переживають і прагнуть позбутися від заїкання, ніж хворі менше надають значення своєму дефекту. У них більш висока мотивація, що позитивно впливає на результат лікування. Хворі з достатнім ступенем виразністю вольових якостей краще піддаються лікуванню, тому що вони більш активно беруть участь в процесі лікування. Хворі зі слабкою вольовий функцією нездатні активно брати участь в процесі лікування, що знижує результат терапії. Вплив освіченості на результати лікування заїкання. Діти більш освічені, добре начитані і ерудовані, з проявом талановитості в якій-небудь сфері людської діяльності, досягають більш високих результатів при лікуванні заїкання, ніж діти менш начитані, з меншим словниковим запасом і менш схильні до творчої діяльності.

Заїкання є різновидом невротичного розладу, який приводить до спастичного стану мовної, дихальної та лицьової мускулатури і, як наслідок, утруднення мови. Тому основна увага в моїй методиці приділяється психотерапевтичного впливу, так як психотерапія є виключно ефективним методом лікування неврозів. Крім цього, велике значення в підтримці заїкання має прискорений темп мови хворого. Для боротьби з поспіхом мови використовується спеціальна методика тренування промови, спрямована на вироблення самоконтролю і неспішної вдумливої мови. Поєднання психотерапевтичного лікування і спеціального мовного тренінгу дає позитивні результати (переважна більшість хворих виліковується від заїкання). Мовний тренінг допомагає освоїти нову правильну манеру мови, робить його більш розумною і організованою, розвиває інтелектуальні здібності пацієнта. В процесі лікування деякі хворі можуть входити в гіпнотичний стан різного ступеня глибини, що розглядається як додатковий позитивний фактор, що впливає на ефективність лікування заїкання, бо досить глибоке гіпнотичний стан, особливо стан гіпнотичного трансу, забезпечує додаткове психологічне заспокоєння і тонізує нервову систему пацієнта.

РИНОЛАЛІЯ

«Мовлення на кінчиках пальчиків наших дітей»

Мовлення людини – досить складний процес. Щоб оволодіти правильним мовленням, дитина має сприймати звернене до неї мовлення, вміти керувати органами артикуляції, контролювати власне мовлення та мовлення оточуючих людей.

Ще в 20-х роках минулого сторіччя було висунуто гіпотезу про зв’язок мовлення з рухами руки. Пізніше було доведено, що дрібні рухи пальців рук стимулюють розвиток центральної нервової системи і таким чином прискорюють розвиток мовлення.

Активне тренування дрібної моторики покращує не тільки рухові можливості, а й розвиває мовленнєві та психічну навички.

Вважається, що одним із показників інтелектуальної готовності дитини до школи є саме рівень розвитку дрібної моторики. Діти, у яких відмічається високий рівень розвитку дрібної моторики, вміють логічно мислити, в них на належному рівні розвинені пам’ять, увага та зв’язне мовлення. І навпаки, діти із низьким розвитком дрібної моторики негативно відносяться до начання, не можуть висловити власну думку, мають короткотривалу пам’ять.

Саме тому, роботу з розвитку дрібної моторики у дітей слід починати не перед вступом до 1 класу, а майже після народження дитини. Приділяючи достатньо уваги іграм, вправам, завданням для розвитку дрібної моторики рук, ми вирішуємо декілька проблем , а саме: прискорюємо та покращуємо розвиток мовлення наших дітей, розвиваємо інтелектуальні здібності малюків та готуємо їх до оволодіння навичками письма.

Вже від народження дбайливі батьки можуть робити дитині масаж пальчиків, впливаючи на активні точки, які пов’язані з корою головного мозку. Далі вводити прості вправи з віршованим супроводом ( наприклад «Куй-куй чобіток», «Сорока-ворона» і ін.), вчити дитину застібанню та розстібанню ґудзиків, шнуруванню взуття, елементарним навичкам самообслуговування. В середньому та старшому дошкільному віці робота над розвитком дрібної моторики та координації рухів руки повинна проводитися постійно ( і в садочку, і вдома) та має бути важливою частиною у підготовці дитини до шкільного навчання.

Потрібно знати, що матеріал, який використовується для розвитку дрібної моторики має відповідати віковим нормам дитини та не бути переобтяженим. Поступово матеріал ускладнюється. Остаточний результат роботи залежить від регулярності виконання та відповідності віку дитини, від інтересу дитини до виконання завдань. Щоб сприяти розвитку дрібної моторики і тим самим розвивати мовлення та пізнавальні процеси дитини, можна запропонувати наступні завдання:

­ Розминати пальцями тісто, глину, пластилін.

­ Барабанити, постукувати всіма пальцями обох рук по столу.

­ Плескати в долоні тихо і голосно, в різному темпі.

­ Стискати та розтискати кулачки.

­ Масажувати долоні горіхами, шишками, жолудями, шестигранними олівцями.

­ Нанизувати намистинки на тоненьку стрічку, робити намисто.

­ Двома пальцями руки (вказівним та середнім) “ходити” по столу, спочатку повільно, а потім швидко, наче вони «біжать» . Вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою.

­ Нанизувати великі ґудзики на нитку.

­ Застібати ґудзики, гачечки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки.

­ Закручувати шурупи, гайки.

­ Ігри з конструктором, мозаїкою, кубиками.

­ Ігри з піском, манкою, крупами, водою.

­ Малювати, розфарбовувати, штрихувати, складати пазли.

­ Різати ножицями.

­ Викладання візерунків та фігур з камінчиків, сірників та паличок для рахування.

­ Пальчикова гімнастика без мовного супроводу та з віршованим супроводом.

­ Ігри з прищіпками.

Не забувайте під час виконання цих видів роботи розмовляти з малюком, коментувати дії та спонукати дитину до мовлення.

Приємного вам спілкування , корисних ігор та розумних дітей!

Логопедичний супровід батьків дітей з особливими освітніми потребами

На сьогоднішній день в Україні значно зросла та ускладнилася кількість дітей, що мають порушення мовлення. В свою чергу мовленнєві порушення гальмують процес оволодіння усним та писемним мовленням. Тому важливо якнайшвидше діагностувати та розпочати корекційний процес, щоб до початку шкільного навчання проблема порушення мовлення зникла.

Багато людей замислюються над питанням : «Які ж причини можуть призвести до порушень мовлення у дітей?» Якщо спеціалісти діагностували порушення мовлення як самостійний дефект, а не вторинний, як наслідок органічного ураження при порушенні слуху, інтелекту, то причини можуть бути такі:

1. Порушення диференціації звуків ( фонематичне порушення, порушення слухової уваги при нормальному слуху), коли дитина не розрізнює опозиційні звуки б-п, с-з, с-ш,с-ц, р-л та інші.

2. Порушення у будові артикуляційного апарату ( укорочена під’язикова зв’язка, високе піднебіння, масивний язик, порушена іннервація м’язів язика, порушення прикусу, відсутність зубів у дитини.

3. Неправильне мовлення в дорослому оточенні дитини ( тоді дитина починає говорити за наслідуванням)

4. Ускладнена або патологічна вагітність

5. Ускладнені або патологічні пологи ( асфіксія, гематоми, родові травми)

6. Родина недостатньо уваги приділяє розвитку мовлення дитини, не читає їй, не розмовляє, не грає в ігри, а надає переваги телевізору чи комп’ютеру

7. Педагогічна занедбаність дитини

8. Спадковість

9. Вживання батьками тютюну, алкоголю чи наркотиків

10. Стреси або психічні захворювання

Шановні батьки, якщо ваша дитина має мовленнєві порушення, то потрібно прикласти максимум зусиль та терпіння задля їх подолання. Ваше мовлення має бути взірцем для наслідування. Ви повинні вирізнятися стриманістю та терпінням по відношенню до дитини, схвалювати та розвивати мовлення дитини, слухати та чути дитину, постіно з нею розмовляти, читати книжки, застосовувати поради спеціалістів, зокрема, логопеда, дозувати перегляд телевізора, виключити з переліку ігор комп’ютерні, замінюючи їх на розвивальні мультфільми. Звертайте особливу увагу на розвиток дрібної моторики вашої дитини. Пам’ятайте! «Дорогу осилить той, що йде!»

          Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.
 

• Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).

• Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами– це довготривалий, складний процес, що потребує вашого уміння, терпіння, знання.

• Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує вас.

• У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в освітньому закладі.

• Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

• У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.

• Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в групі, класі освітнього закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.

• Старанно, своєчасно виконуйте рекомендації і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами фахівців щодо необхідності консультування та лікування у лікарів.

• Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.

• Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.

• Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

 Корекція розвитку дітей з інтелектуальними порушеннями потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини.
            

Подібні розвиваючі ігри можна з успіхом проводити й вдома, тим самим підтримуючи навчальний потенціал дитини.

Гра «Закрий!»

Мета: вчити сприймати, порівнювати, виділяти предмети схожі та відмінні за формою.
Матеріал: дві баночки контрастного розміру, маленькі та великі кульки (кришечки).
Хід:
 Показати дитині дві баночки, вказати, що одна баночка велика, а друга – маленька. Потім продемонструвати маленькі і великі кульки. Великі кульки потрібно зібрати у велику баночку, а маленькі – в маленьку (показ). Після виконання завдання попросити закрити баночки відповідними кришечками.

Гра «Де звучить?»

Мета: розвиток зорової і слухової уваги, навичок орієнтування у просторі.
Матеріал: будь-яка іграшка, яка створює звук.
Хід:
 Показати іграшку дитині. Поторохтіть іграшкою, щоб дитина звернула на неї увагу, а потім іграшка відводиться в сторону і знову торохтить. Дитина із закритими очима повинна вказати напрям звідки іде звук. Гра повторюється 2-3 рази.

Гра «Хто як говорить?»

Мета: спонукати дитину повторювати звуконаслідувальні слова.
Матеріал: іграшки добре відомих дитині тварин або їх зображення.
Хід:

 Показати дитині по черзі іграшки, назвати їх. Запитати: Як говорить котик? (мяу-мяу ). Собака? (гав-гав) тощо.

Гра «Прищепки»

Мета: корекція дрібної моторики пальців.
Матеріал: прищепки, аркуш картону/лінійка/мотузка, силуети одягу.
Хід:
 Прищепки в грі використовуються як тренажер для пальчиків.
 Вирізати з паперу декілька силуетів різного одягу (кофтинка, спідниця, шкарпетки, сорочка та ін.).  Попросити дитину допомогти Вам розвісити білизну на мотузку за допомогою прищіпок.
 Якщо у Вас немає часу виготовити силуети – можна прищіпки чіпляти на міцний аркуш паперу чи широку лінійку.

Гра «Оплески»

Мета: розвиток фонематичного сприйняття.
Хід:
Дитина має плеснути в долоні стільки разів, скільки предметів знаходиться на столі;
Дорослий повільно ритмічно плескає в долоні – дитина повинна відтворити кількість оплесків.
Примітка: спочатку кількість предметів та оплесків має не перевищувати 3. З часом кількість і темп оплесків збільшується.

Гра «Збери фігуру»

Мета: Удосконалити вміння розташовувати предмети в спадаючому за величиною порядку; правильно називати деталі за величиною (великий, менший, найменший).
Матеріал: вирізані з картону/паперу частини сніговика, ялинки.
Хід:
 Розкласти перед дитиною деталі сніговика. Запропонувати зібрати його, починаючи з найбільшого круга.

Гра «Подарунок ляльці»

Мета: закріпити поняття про колір.
Матеріал: лялька, кружки основних кольорів – білого, чорного, червоного, синього, жовтого, зеленого (по 2 шт.).
Хід:
 а) Спочатку запропонує назвати, якого кольору кружок Ви даєте дає ляльці.
 б) Попросіть дитину дати ляльці червоний (зелений, синій…) кружок.
 в) Покажіть дитині червоний (зелений, синій…) кружок і попросіть її «Дай ляльці такий же самий кружок».

Гра «Весела пташка»

Мета: закріпити знання про розташування предметів в просторі; розуміння та вживання простих прийменників в, на, під, за.
Матеріал: дві іграшки-пташки, іграшкові меблі (шафа, стіл, стілець).
Хід:
 а) Дві пташки, Ваша і дитини, літають. Дитина повторює дії за Вами.
 б) Ви говорите, куди полетіла пташка – вгору, вниз, а дитина виконує дію.
 в) Дія навпаки: «А зараз пташка літатиме, а ти скажеш, куди вона полетіла».
 г) Запропонуйте заховати пташку за шафу, в шафу, посадити на стіл, стілець, під стілець і т. д.

Виконання простих побутових інструкцій

Мета: формувати здатність дитини розуміти часто використовувані в побуті слова, виконувати прості словесні інструкції.
Хід:
Розуміння дитиною цілісних словосполучень, які вона могла багато раз чути. Запропонувати їй виконати відповідні дії, наприклад:
- поцілувати маму;
 - обійняти тата;
 - пограти в ладоньки;
 - закрити очі;
 - помахати ручкою;
 - узяти маму за руку і йти до столу і т. д.
 2) Закріпити назви знайомих іграшок. З'ясувати, чи може дитина показати частини свого тіла і частини тіла ляльки або іграшкової тварини:
 - Покажи зайчика, собачку, машину, ляльку.
 - Візьми ляльку.
 - Дай мені ляльку.
 - Покажи, де у ляльки голова. А де в тебе голівка?

Гра «Де дзвенить дзвіночок?»

Мета: орієнтування в просторі відносно себе.
Матеріал: дзвіночок.
Хід:
 Попросити дитину закрити очі та відгадати, де дзвенить дзвіночок, називаючи напрям відносно себе (вгорі, внизу, попереду, позаду).